Для будь-якого іва­ноф­ранківця «сто­метрівка», або «сотка» — то не прос­то вик­ла­дена плит­кою охай­на ву­лич­ка в центрі міста, не лише по­чаток довгої вулиці Не­залеж­ності. Це один із «най­живіших» осе­редків міста, це місце зустрічей та відпо­чин­ку. детальніше >

Ба­гато будівель на сто­метрівці мають давню й цікаву історію. По­чаток сто­метрівки — це вер­вечка пиш­них жит­ло­вих бу­динків за­мож­них міщан, ви­шука­них кам’яниць, у яких місти­лися банки, різні то­варист­ва, ка­зино, ху­дожні май­стерні і т. д. детальніше >

Ву­лиця Вірменсь­ка по­чинається від вулиці Стра­чених, пе­рети­нає ву­лицю Мель­ни­чука і вливається у ву­лицю Ше­реме­ти біля ба­зару. Існує від ХVІІІ століття, але першу свою назву — ву­лиця Ан­то­неви­ча — одер­жа­ла лише в се­редині ХІХ століття. детальніше >

Не ди­вуй­те­ся, що пра­вос­лавна церк­ва роз­та­шова­на по вулиці Вірменській. Адже на її місці ко­лись насп­равді стояв вірменсь­кий кос­тел. Так, після зас­ну­ван­ня Станісла­вова у місті по­сели­лися вірмени, розмістив­шись в од­но­му квар­талі дов­ко­ла су­час­ної вулиці Вірменсь­кої. Зас­новник надав вірме­нам певні привілеї, зок­ре­ма щодо вірос­повідання. детальніше >

Ву­лиця Геть­ма­на Ма­зепи — місто­ут­во­рю­юча ву­лиця Івано-Франківська, наз­ва­на на честь геть­ма­на України Ма­зепи Івана Сте­пано­вича. Прос­тя­гається від пе­рех­рестя вулиці Не­залеж­ності та вулиці Бель­ве­дерсь­кої до межі міста (транс­пор­тної розв’язки — кільця: На­береж­на імені В. Сте­фани­ка, ву­лиця О. Дов­женка). детальніше >

Ву­лиця Шев­ченка зна­ходить­ся у цент­ральній час­тині міста, це одна із най­давніших та най­кра­сивіших ву­лиць в Івано-Франківську. Наз­ва­на на честь українсь­ко­го поета, ху­дож­ни­ка і мис­ли­тиля Та­раса Гри­горо­вича Шев­ченка. Тяг­неть­ся від вулиці Січових стрільців до парку ім. Т. Г. Шев­ченка. детальніше >

Ву­лиця Чор­но­вола прос­тя­гається від вулиці Січових стрільців на півден­ний захід до межі ле­тови­ща. Існу­вала вже в ХVІІІ столітті, але була сла­боза­селе­на. Мала істо­рич­ну назву Се­ред­ня через се­реднє роз­та­шуван­ня між чо­тир­ма ву­лиця­ми, що по­чина­ють­ся від вулиці Січових стрільців. У давні часи вела на виїзд до села Радча, але при по­будові ле­тови­ща в 1930-х роках стала ту­пико­вою. детальніше >

Пог­руддя ви­дат­но­му політич­но­му діячеві України ХХ століття В’ячес­ла­вові Чор­но­волу було відкри­то 24 груд­ня 2007 року. Автор скуль­птур­но­го порт­ре­та політика — львівсь­кий скуль­птор Ва­силь Вільшук. детальніше >

Ву­лиця Ко­новаль­ця веде з цент­раль­ної час­ти­ни міста на південь, у бік Надвірної і Кар­пат. Існує від по­чат­ку ХVІІІ століття. Після приєднан­ня села Опришівців до міста в 1965 році прос­тягла­ся до моста через Бист­ри­цю Надвірнянсь­ку і стала най­дов­шою в місті (5,5 кіло­метрів). У до­радянські часи мала по­етич­ну назву Зо­сина Воля. Так наз­ва­ли її влас­ни­ки міста Юзеф і Вікторія По­тоцькі. детальніше >

Ву­лиця Січових стрільців спо­лучає вулиці Геть­ма­на Ма­зепи і Не­залеж­ності. На знач­но­му відтин­ку ву­лиця па­ра­лель­на до вулиці Не­залеж­ності, дублює її, а потім вливається в неї. Ви­ник­ла в се­редині ХVІІІ століття. В цей час її пра­вий бік був щільно за­будо­ваний, а лівий, звер­не­ний у бік фор­теці і цент­ру міста, цілком вільний від за­будо­ви, зай­ня­тий, як і Вічевий май­дан, пе­ред­мосто­вими укріплен­ня­ми і ярами. детальніше >

Якщо Ви при­були до міста не літаком чи у влас­но­му авто, то Вас неодмінно зустріне івано-франківська залізнич­на станція, яка нині тісно співживе з го­лов­ним ав­то­вок­за­лом. Івано-франківсь­кий залізнич­ний вок­зал було збу­дова­но в 1866 році. Ця дата зафіксо­вана на ме­тале­вих стов­пах на пероні станції. Ми­нуло ще три роки, як пер­ший потяг прой­шов через Харків, а ще через рік залізнич­ним вуз­лом став сам Київ (на той мо­мент гу­бернсь­ке місто). детальніше >

При­вок­заль­на площа по­чала фор­му­вати­ся після по­будо­ви в 1866 році залізниці Львів-Ста­нис­лавів-Чернівці. Це була око­лиця За­болотівсь­ко­го пе­редмістя, відда­лена від цент­ру міста на 1,5 кіло­мет­ра. При­род­но, що найбільшою спо­рудою тут є залізнич­ний вок­зал. Пер­ший варіант його спо­руд­же­ний од­но­час­но із залізни­цею. детальніше >

Ву­лиця Грюн­валь­дсь­ка — най­кра­сивіша і най­виз­начніша з-поміж тих, що з’єдну­ють центр міста з вок­за­лом, а також одна з най­старіших у місті. Свою теперішню назву от­ри­мала у 1910 році на відзна­чен­ня 500-річчя пе­ремо­ги під Грюн­валь­дом об’єднаної поль­сько-ли­товсь­ко-української армії над хрес­то­нос­ця­ми у 1410 році. детальніше >

Вали зна­ходять­ся з тиль­но­го боку не­давнь­ого вій­сько­вого шпи­талю, який спо­чат­ку був па­лацом влас­ників міста По­тоць­ких. Рельєф тут пос­ту­пово знижується від цент­ру міста до Бист­риці. Щоб палац був не нижче, а вище се­редмістя, важ­кою пра­цею селян були на­сипані вали. Нижче від валів протікав потік, було допоміжне укріплен­ня — флеш та мо­чарис­та місцина. детальніше >

Дій­шов­ши до кінця вулиці Грюн­валь­дсь­кої, пот­рапляємо на пе­рех­рестя з ву­лиця­ми Василіянок і Гар­куші, а за ним по­чинаємо йти ву­лицею Гру­шевсь­ко­го. Ву­лиця спо­чат­ку тяг­неть­ся прямо, потім за­вер­тає дугою і стикується з по­чат­ком вулиці Га­лиць­кої. За Польщі ву­лиця Гру­шевсь­ко­го но­сила назву треть­ого трав­ня (Ulica trzeciego maja). детальніше >