Вали зна­ходять­ся з тиль­но­го боку не­давнь­ого вій­сько­вого шпи­талю, який спо­чат­ку був па­лацом влас­ників міста По­тоць­ких. Рельєф тут пос­ту­пово знижується від цент­ру міста до Бист­риці. Щоб палац був не нижче, а вище се­редмістя, важ­кою пра­цею селян були на­сипані вали. Нижче від валів протікав потік, було допоміжне укріплен­ня — флеш та мо­чарис­та місцина. Палац по­заду був охоп­ле­ний фор­тифікацією у два бастіони. Їхні за­лиш­ки ми ба­чимо у двох па­гор­бах ліворуч і пра­воруч задньої стіни шпи­талю. Про­тягом 1809–1812 років фор­течні мури були зне­сені. В ни­зовині під ва­лами почав фор­му­вати­ся сквер, який одер­жав назву Вали. Пер­ший раз сквер був упо­ряд­ко­ваний при бурґомістрі І. Камінсь­ко­му в 1876 році. Він мав по­етич­ну назву «Геть­манські вали», на честь пер­ших влас­ників міста, які були ко­рон­ни­ми геть­ма­нами Речі Пос­по­литої.

Коли Авс­тро Угор­щи­на йшла до по­раз­ки в Першій світовій війні та роз­па­ду, сквер став місцем ма­сових мітинґів. Ве­личез­на маніфес­тація відбу­лася 3 бе­рез­ня 1918 року і була організо­вана май­бутнім міністром Західно-Української На­род­ної Рес­публіки І. Ми­роном. У ній узяло участь 50 тисяч ста­нис­лавівців і селян з нав­ко­лишніх сіл. Після про­мови Л. Ба­чинсь­ко­го була про­веде­на при­сяга на вірність Україні та відспіваний національ­ний гімн, який тоді по­чина­ли сло­вами «Вже воск­рес­ла Україна».