Місто серед двох річок...

Середина XV ст.

З’явилися перші письмові згадки про існування двох сіл, на місті яких згодом виникло місто, яке тримало назву Станиславів (Станіслав): села Заболоття (1437 р.) і Княгинин (1449 p.).

1654 p.

Краківський воєвода і великий коронний гетьман Станислав Ревера Потоцький викупив землі, де лежить нинішнє місто, у заможної родини Жечковсь- ких з метою спорудження тут фортеці.

1660 р.

Поселення і фортеця були вже значним військовим осередком.

21 березня 1662 р.

Перша письмова згадка про Станиславів: в місті було дозволено влаштовувати ярмарки й торги.

7 травня 1662 р.

Син магната Андрей на Потоку Потоцький видав привілей про надання магдебурзького права фортеці і цивільному поселенню, названого ним "Станиславів" на честь свого сина-первістка. Привілей давав можливість місцевому українському і польському населенню створити свої органи самоврядування (вибирати війта, свій міський уряд, суд), цехи та ремісничі спілки, сповідувати свою релігію.

17 вересня 1662 р.

А.Потоцький видав окремий для єврейської громади міста привілей на заснування своєї окремої управи, школи, лазні тощо.

1662 р.

Під керівництвом французького інженера-фортифі- катора Ф.Корассіні з М.Авіньйона розпочато будівництво міцної шестикутної фортеці з бастіонами. Для ії захисту служили дерев’яні стіни і земляні рови.

1662 р.

У місті розпочато будівництво дерев’яного замку, дерев’яного парафіяльного костьолу, будинку для інвалідів, міської ратуші тощо.

23 травня 1663 р.

Андрей Потоцький надав привілей вірменській громаді на будівництво дерев’яної церкви.

14 серпня 1663 р.

Польський король Ян Казимир юридично підтвердив надання місту Станіславу магдебурзького права і затвердив герб міста у вигляді відчиненої брами із трьома вежами та хрестом "пилявою" (знаком По-

тоцьких) у створі воріт.

1663 р.

До міста з Варшави прибули ченці ордена тринітарів.

24 квітня 1664 р.

Надано привілей на заснування спілки м’ясників, яка отримала так звані "20-літні свободи" на звільнення від оплат.

4 вересня 1664 р.

Заснований ремісничий цех шевців.

1665 p.

Завершено будівництво дерев’яного вірменського костьолу, спорудженого на кошти А.Потоцького і пожертвування багатих вірменських купців.

1666 р.

Закінчено будівництво першої дерев’яної міської ратуші. Населення міста різко зросло від приходу вірмен, які прийняли греко-калицьке віросповідання.

4 січня 1667 р.

Письмовий привілей Андрея Потоцького на заснування в місті вірменської громади й управи (гміни).

1 квітня 1667 р.

Королівським універсалом вірменам гарантувалося право проживання в місті.

1668 р.

Андрей Потоцький дозволив українській громаді побудувати церкву і заснувати при ній братство, школу і будинок для старих. Побудовано лікарню.

1668 р.

Остаточно сформувалось розселення різних громад на території фортеці: українці та поляки мешкали у північно-східній частині міста, вірмени — у південній, євреї — у західній.

15 квітня 1669 р.

За привілеєм А.Потоцького місцеву парафіяльну церкву реорганізовано у колегіату Яна Тарновсько- го, архієпископа Львівського, і при ній було відкрито "Академію" (духовну школу), яка вважалася філією Краківського Ягеллонського університету.

1669 рік.

Польський король М.Вишневецький дозволив утримувати при Колегіаті трьох каноників і трьох прелатів, які одночасно були викладачами Академії — першого вищого учбового закладу Галичини, де навчалося до 200 учнів.

Січень 1672 р.

До міста приїхав мандрівник з Фризїі, французький дипломат Ульріх фон Вердум, який залишив перші історичні відомості та описи міста в своїх "Щоденниках".

1672 р.

Закінчено часткову перебудову Станіславської фортеці: дерев’яні укріплення замінено на муровані, збудовано з каменю в’їзні брами в місто — Галицьку і Тисменицьку вежі. Рештки кріпосної стіни залишилися нині по Фортечному провулку.

1672 р.

Збудовано кам’яний палац А.Потоцького. який у реконструйованому вигляді зберігся до наших днів (нині вул. Шпитальна, 5). Закладено кам’яний парафіяльний костьол, згодом побудований інженером Ф.Корассіні та французьким архітектором К.Беное в українському стилі (нині Художній музей).

1672 р.

Навколо ратуші — високої вежі з дерева і каменю — споруджувались будинки, крамниці, склади, які міська рада винаймала для багатих купців.

1672 р.

Отримали "20-літні свободи" кравецький, кушнірський і ткацький цехи.

Вересень 1672 p.

До околиць Станіслава підійшли українські козаки Петра Дорошенка разом з турецьким Халіль-Ба- шею, щоби повернути ці землі Україні та витіснити поляків.

5 грудня 1673 р.

До Станіслава приїхав майбутній король Польщі, гетьман і великий коронний маршалок польських військ, герой Хотинської битви Ян Собєський.

1674 р.

У місті організовано ще три спілки ремісників: кравців, боднарів і ткачів.

1675 р.

Розпочато перебудову дерев’яної ратуші на муровану в стилі пізнього ренесансу під керівництвом архітектора Карла Беное.

Вересень 1676 р.

Турецька армія під проводом Ібрагім-Баші, прозваного Шайтаном, підійшла під Станіслав, спалила його східне та південне передмістя і намагалася здобути фортецю облогою. Та об’єднані сили військ короля Яна III Собєського та міський гарнізон під керівництвом Яна Деннемарка змусили турків відступити.

14 січня 1677 р.

Підписано новий привілей вірменам Станіслава, згідно якого вони отримували право на окреме са-моврядування, виділялися з польської юрисдикції та звільнялись від усіляких податків на двадцять років.

квітень 1677 р.

З приводу заснування в місті латинської колегіати король Польщі Ян III Собєський та польський сейм прийняли конституцію, згідно якої Станіслав урів- нювався в правах з іншими королівськими містами.

14 лютого 1678 р.

Вірмени організували гарбарний цех по виробництву сап’яну, який користувався великим попитом в Європі.

10 липня 1678 р.

Прийнято другий привілей для вірменської громади: вони одержали магдебурзьке право.

1679 р.

До парафіяльного костьолу зусиллями Станислава Потоцького були привезені з Риму святі реліквії, які поклали у мармурову труну на олтарі святого Він- центія.

12 вересня 1683 р.

Під час облоги Відня турецькою армією загинув С.Потоцький, на честь якого місто одержало свою назву. Тіло патрона перевезли до Станіслава і поховали в родинному гробівці Потоцьких в костьолі.

1684 р.

Вийшла друком у Кракові траурна промова ректора Станиславської академії Войцеха Казимира Лесьов- ського на похороні колишнього учня академії Станислава Потоцького. Це — перший друкований твір вищого учбового закладу.

1687 р.

До міста прибув Франциск Пауліно Даллерак, довірений дворянин короля Яна III і секретар його дружини Марії Казимири, який залишив опис Станіслава того часу з його багатим ринком, частими ярмарками, величним палацом Потоцького та іншими архітектурними спорудами.

1688 р.

При дерев’яному вірменському костьолі організовано братство Непорочного Зачаття Діви Марії.

1690 р.

Зусиллями Андрея Потоцького в місті був заснований монастир ордену тринітарів.

12 вересня 1691 р.

Помер засновник міста Андрей на Потоку Потоць- кий. Похований у родинному гробівці у костьолі. Місто перейшло у спадок до сина магната Йосифа Потоцького.

1695 р.

Завершено будівництво кам’яної ратуші на місці першої дерев’яної. Вона мала вигляд 9-ти поверхової круглої вежі на кам’яній основі з фігурою лицаря на шпилі.

1695 р.

Ринкова площа і вулиці навколо ратуші вкриваються бруківкою. Йде швидке спорудження багатих кам’яних будинків, де жили шляхтичі та купці.

1703 р.

Архієпископ Львівський К.Зелінський посвятив но- возбудований католицький костьол Потоцьких (нині Художній музей). При ньому було організовано братство св.Анни, засноване дружиною Андрея Потоцького — Анною.

1703 р.

Декілька разів до міста приїжджав Ракоци Ференц II — керівник антигабсбурзької визвольної війни 1703-1711 pp. угорського народу.

1704 р.

У Станіславській академії почав викладати математику та історію Францішек Навейський, автор популярних у всій Польщі календарів.

1705 р.

У Станіслав прийшла перша страшна пошесть -- чума.

1706 р.

Під час Північної війни між Росією та Швецією (1700-1721) українські козаки зайняли Станіслав і перебрали владу в свої руки.

1707 р.

Наприкінці року українські козаки та російські поляки Петра І залишили місто.

1708 р.

Влада в Станиславі знову перейшла до міських управ.

1709 р.

В місті проживало 146 родин — 62 українські, 50 вірменських, 25 єврейських і 9 польських. З них 48 були родинами ремісників дев’ятнадцяти спеціальностей: 9 шевців, 6 м’ясників, 5 ковалів, 4 пушкарі, З кравці, 3 столяри, 2 ткачі, 2 кушніри, 2 котляри, 2 пивовари, 2 аптекарі та ін. З них дев’ять сімей проживало у фортеці, решта — поза її мурами. В місті мешкали 62 власники віддалених сільськів фільварків (маєтків). На щорічні ярмарки багаті купці привозили товар з Молдавії, Угорщини, Німеччини, Польщі, України, Криму і Туреччини.

1709 p.

Після Полтавської битви власник міста Й.Потоцький став прихильником Івана Мазепи, а згодом Пилипа Орлика. Він підтримав короля Польщі (союзника шведського короля Карла XII) Станислава Лєщинсь- кого — близького родича своєї жінки Вікторії (дочки Вацлава Лєщинського).

1711 р.

Власник Станіслава Йосиф Потоцький разом зі своїм надворним військом взяв участь у поході Пилипа Орлика на Правобережну Україну, поборюючи прихильників польського короля Августа II.

1712 р.

В Станіславові деякий час проживала дружина Пилипа Орлика Ганна із синами, яких провідав її чоловік — український гетьман, автор першої української конституції.

1712 р.

На Станіслав напали війська Адама Сенявського, прихильника польського короля Августа II. Місто було пограбовано, частково спалено, взято багато заложників заради викупа.

1713 р.

Йосиф Потоцький був змушений змиритися і дійти згоди з Августом II.

1715 р.

На запрошення власника міста сюди прибули представники ордена єзуїтів.

1716 р.

Йосиф Потоцький щедро наділяє отців-єзуїтів земельною ділянкою під майбутній костьол (нині ка- тедральний собор), на якій до того часу стояв дерев’яний замок Потоцьких.

1718 р.

Станіславська академія перейшла під керівництво єзуїтів і стала п’ятикласним колегіумом, де навчання велось на польській та латинській мовах.

1720 р.

Починається будівництво єзуїтського костьолу. В одному з переписів згадується, що в місті було 27 крамниць.

1722 р.

Місійний будинок отців-єзуїтів віддали під Колегію (духовну школу), першим ректором якої був Томаш Залевський.

25 червня 1726 р.

Підтверджено привілеї вірмен на виробництво шкі- ри.

1727 р.

Було збудовано монастир отців-єзуїтів.

1728 р.

При костьолі тринітарів було організовано братство святої Тройці.

21 березня 1729 р.

Йосиф Потоцький видав ще один привілей цеховикам міста для розвитку ремісництва.

1729 р.

Завершено будівництво єзуїтського костьолу, в якому почалися відправи.

1730 p.

В місті поширилася чергова епідемія чуми, яка скосила багато мешканців. В єзуїтському костьолі був похований Казимир Лєщинський, львівський кастелян — брат Вікторії Потоцької.

1 травня 1732 р.

У Станіславському Бельведері (позаміському пала- цику власників міста) померла воєводина Вікторія з Лєщинських Потоцька, похована спочатку в єзуїтському костьолі.

1732 р.

Закінчено будову кам’яного костьолу тринітарів. У місті проживало двісті 53 українські та польські родини.

1733 р.

Після смерті Августа II Станіславський магнат Й.Потоцький знову очолив антиросійське угрупування польської шляхти проти Августа III і за того ж таки Станислава Лєщинського.

р.

Розпочато будівництво окремого приміщення для єзуїтського колегіуму (нині морфологічний корпус медакадемії).

р.

Розпочато остаточну реконструкцію Станіславської фортеці: був перебудований арсенал, збудовані нові бастіони і мости над ровами навколо стін.

1736 р.

Й.Потоцький йде на примирення з Августом III і одержує від нього булаву великого коронного гетьмана.

1737 р.

У парафіяльному костьолі Потоцьких були встановлені бокові бароккові вівтарі та виконана декоративна ліпка.

1738 р.

Й.Потоцький тримає у своєму замку озброєну мілі- цію-"смоляків", яка мала завдання ловити опришків — учасників антифеодального народно-визвольно- го руху — і передавати їх до міського суду-"сек- вестру".

1738 р.

Під час російсько-турецької війни Й.Потоцький через свого посланця Гуровського запропонував Туреччині скласти союз із польською шляхтою.

1739 р.

Московський фельдмаршал Х.Мініх направив українських козаків, щоби перешкодити планам Й.Потоцького об’єднати польські і турецькі війська.

серпень 1739 р.

Козаки оточили місто, штурмували Станіславські укріплення, але польський гарнізон під проводом генерала Гундорфа оборонив фортецю і не здав місто козакам.

1739 р.

На Галицькому передмісті на честь звільнення Станіслава від облоги була встановлена кам’яна десятиметрова фігура Богородиці на високому постаменті.

25 червня 1740 р.

Перед секвестором у Станиславові став опришок Василь Мельник з села Шешори на Косівщині.

26 жовтня 1740 p.

У міській ратуші відбувся суд над опришком Ф.Па- лейчуком та іншими побратимами Олекси Довбуша — відомого ватажка опришків.

1742 р.

При допомозі Йосифа Потоцького розпочалося будівництво вірменського католицького костьолу з каменю. На Галицькому передмісті з’явилася кам’яна трьохметрова фігура Яна Непомуцена.

1743 р.

Завершено спорудження будинку для єзуїтського колегіуме. Відкрито єврейську синагогу.

13 травня 1744 р.

Відкрився єзуїтський колегіум.

1748 р.

Власник міста Й.Потоцький став краківським кастеляном.

19 травня 1751 р.

Помер Йосиф Потоцький, якого було поховано з усіма почестями у присутності багатьох польських магнатів і вищого католицького кліру у крипті родинного костьолу Потоцьких.

лютий 1752 р.

Через численні тріщини в стінах єзуїтського костьолу, які з’явилися внаслідок серйозних порушень при його будівництві, він був розібраний.

1753 р.

Розпочалося нове будівництво єзуїтського костьолу, яке очолив інженер-фортифікатор магнат Станіслав Потоцький, творець відомих укріплень Кам’янця-Подільського і Ченстохова.

25 квітня 1754 р.

На площі біля міської ратуші був страчений ватажок опришків, наступник Олекси Довбуша Василь Ба- юрак з Дори коло Яремчі.

1760 р.

Після смерті Станіслава Потоцького місто перейшло до його вдови Гелени з Замойських Потоцької.

26 лютого 1761 р.

Помирає Гелена Потоцька і місто переходить до синів Станіслава — Вінцента і Франтішека. Але спочатку містом на правах опікунства управляє Катерина з Потоцьких Косаківська.

1762 р.

Завершено будівництво кам’яного вірменського костьолу, який є зразком класичного барокко (нині церква УАПЦ). В інтер’єрі збереглися настінні фрески відомого польського художника Я.Солецького.

1763 р.

Споруджено новий єзуїтський костьол, в будівництві якого взяв участь, крім Станіслава Потоцького, й інженер-архітектор Дальте, зайнятий у той час удосконаленням фортифікації міста.

Осінь 1763 р.

Катерина Косаковська підтримала тридцять магнатів Потоцьких проти нового претендента на польську корону Станіслава Августа Понятовського, якого підтримував російський уряд.

23 липня 1764 р.

Магнати утвердили конфедерацію проти Станіслава Понятовського, а всі свої сили сконцентрували у Станіславі.

7 серпня 1764 p.

Російські війська під керівництвом князя Дашкова підійшли до міста й обложили його. При бомбардуванні фортеці було знесено башту єзуїтського костьолу. Місто було взято штурмом. Головних конфедератів було заарештовано, хоча Катерина Косаковська зуміла втекти.

5 жовтня 1764 р.

Російські війська залишили Станіслав і вирушили до Львова.

1767 р.

Були побудовані солодовий і варний цехи станіс- лавськогобровару — нинішній пивзавод по вул.Нов-городській, 49.

1768 р.

Завзята підтримка К.Косаковської польських конфедератів і виступи проти Росії призвели до того, що російські війська двічі за цей рік підходили до Станіслава, втихомирюючи гонорову шляхту.

1769 р.

На запрошення австрійського уряду більшість вірменських купців залишила місто і переїхала в Угорщину. Самоврядування вірмен у Станіславі перестало існувати. В місті залишилося тільки 16 вірменських родин.

1770 р.

У місті спалахнула епідемія чуми, від якої загинуло 1332 чоловіка, тобто чверть населення Станіслава. Більшість мешканців міста змушена була втікати до навколишніх сіл.

1771 р,

Катерина Косаковська набула Станіслав у свою власність.

Станіслав під владою Австрії (1772-1918).

1772 р.

Станіслав після першого поділу Польщі опинився під владою Австрії й став центром одного з 18 округів східної Галичини. Міський магістрат підпорядкується владі окружного управління, на чолі якого стояв староста. Нова австрійська адміністрація створила окружні керівні органи.

25 жовтня 1772 р.

У місто вступили перші австрійські стрільці, які створили новий військовий гарнізон. Було припинено існування Станіславської фортеці. Згодом прибули австрійські чиновники та урядовці.

1773 р.

Був проведений перший австрійський перепис населення Галичини. Згідно одержаних даних в Станіславі проживало тоді 404 українські і польські сім’ї, 402 — єврейські та 102 вірменські.

21 липня 1773 р.

Було скасовано орден єзуїтів.

1774 р.

Єзуїтський духовний колегіум був реорганізований у польську державну гімназію, в стінах якої вчилося багато майбутніх визначних діячів краю: польський поет Ф.Карпінський, вірменський історик С.Баронч, український поет-романтик А.Могильницький, один із організаторів "Руської трійці" І.Вагилевич та ін.

1774 p.

Згідно розпорядження австрійської імператриці Марії Терезії в Станіславі була відкрита тривіальна школа (один з видів загальноосвітньої) з німецькою мовою викладання.

1777 р.

В місті було відкрито нормальну (чотирикласну) парафіяльну школу.

1782 р.

З’явилися перші поховання на польському цвинтарі (нині Меморіальний сквер).

6 квітня 1782 р.

Нова адміністрація вирішила забрати місто від Катерини Косаковської на користь міської ради, але власниця Станіслава через покровительство австрійського двора зуміла відстояти свої права.

1782 р.

Австрійський цісар Йосиф II закрив єзуїтський і тринітарський монастирі, а римо-католицьку колегі- ату (родинний костьол Потоцьких) було перетворено у парафіяльний костьол.

1783 р.

Під час поїздки по Галичині австрійський цісар Йосиф II заїхав до Станіслава, де його пишно вітала Катерина Косаковська у своєму родовому замку.

1 листопада 1784 р.

Було відкрито гімназію з п’ятикласною формою навчання, а також ще одну нормальну школу.

1785 р.

Започатковано ведення шкільної хроніки в першій польській гімназії, де фіксувалися важливі події в житті школи та міста в цілому до 1859 р.

1786 р.

Згідно універсалу (патенту Віденської столичної канцелярії) в Станіславі був організований новий австрійський міський магістрат, поліція, суд. Було підтверджено привілеї торгово-ремісничого населення міста. За К.Косаковською залишилося право тільки на одержання певних прибутків з міста.

1786 р.

Місто розбудовується, з’являються нові вулиці: Галицька, Тисменицька, Зосина Воля (тепер вул. Євгена Коновальця), Заболотівська. Всього налічувалося тоді 268 будинків. Околиці Станіслава нагадували села з полями, городами та пасовищами біля хат.

10 лютого 1789 р.

За урядовим універсалом громада Станіслава ділилася на власність міста та приватну власність графині Катерини Косаковської.

1790 р.

Прокладено першу шосейну дорогу Стрий-Станіс- лав-Коломия-Кути.

1792 р.

У документах міського Магістрату записано, що "фортечні мури вже тепер для фортеці не служать". Залишився тільки план фортеці, виконаний тоді Артуром Арекслером.

1793 р.

У Станіславі проживало 908 сімей, з них 407 — українських і польських та 397 — єврейських (всьо- ro 5448 чоловік). 312 родин належали до так званих "комірників", яким засоби до існування давала лише праця по найму.

1797 р.

Графиня Катерина Косаковська продала свою частину маєтку у Станіславі своєму брату Проту Потоць- кому за два мільйони злотих

1797 р.

В місті було відкрито першу жіночу та нормальну (тобто чотирьохкласну) єврейську школи.

1801 р.

За переписом у місті проживало 5402 мешканця. З них 3165 чоловік були українцями і поляками, 2237 — євреями. Працювало 5 броварів, 6 млинів, 1 цегельня.

1801 р.

Від марнотратника і банкрута Прота Потоцького місто Станіслав перейшоло до релігійного фонду.

1802 р.

Австрійський уряд відкупив Станіслав і вирішив знищити фортифікаційні мури й вали, а також передав міську ратушу у розпорядження армії, яка перетворила її у складське приміщення та міську тюрму.

1804 р.

Йшли інтенсивні роботи по знесенню Станіславської фортеці: розбиралися укріплення, засипалися кріпосні рови, розрівнювалися вали. Фортечний матеріал йшов на бруківку старих і нових вулиць.

1809 р.

Місто на деякий час захопив польський загін стрільців, який повинен був виступити проти Австрії разом з військами Наполеоне. Але австрійські війська генерала Мерфельда, які незабаром підійшли, завдали полякам нищівної поразки і відновили у Станіславі свою владу.

29 квітня 1814 р.

Народився польсько-український історик і фольклорист вірменського походження Садок Баронч, автор праць по історії Станіслава, Тисмениці та інших міст Галичини, а також видавець збірки українських казок.

1815 р.

Після пожежі перестала функціонувати заснована ще Йосифом Потоцьким церква Діви Марії а районі Зосиної Волі.

р.

Була відкрита перша книгарня, при якій функціонувала невеличка читальня, що обслуговувала мешканців міста і околиць.

р.

У польській гімназії розпочав навчання майбутній засновник "Руської трійці" — український письменник і фольклорист Іван Вагилевич.

р.

Буря знесла вершок вежі міської ратуші, де знаходився австрійський герб, і тому були розпочаті ремонтні й реставраційні роботи.

р.

У місті виникла велика пожежа.

1827 p.

Знову зареєстровано велику пожежу, від якої постраждало місто.

1827 р.

У Станіславі урочисто відкрито перший міський сквер (нині на Вічевому майдані). Мешканці міста називали його "Краттерівка" на честь ініціатора його появи австрійського старости тодішнього Станіслава Франциска Краттера.

1829 р.

Станіслав складався з ринкової площі, 24 вулиці багатьох вуличок. На них стояло 800, 430 з яких були мурованими, а решта — дерев’яними. 110 кам’яниць мали по два-три поверхи.

1830 р.

В Станіславі проживало 9900 чоловік.

Припинив своє існування монастир тринітарів, при якому було два братства й лікарня. Створена поштова міська служба.

1831 р.

Гімназіальна молодь Станіслава активно підтримала польське визвольне повстання 1830-1831 pp.

1831 p.

У місті спалахнула епідемія холери, під час якої померло багато мешканців Станіслава.

1834 р.

До окружної тюрми Станіслава був доставлений польський поет і активний учасник повстання 1830- 1831 pp. Маврикій Гославський, який був заарештований у Заліщиках при спробі пробитися на Поділля.

17 лютого 1834 р.

Маврикій Гославський загинув у тюремних казематах і мешканці міста організували велику маніфестацію під час його похорону (нині його могила знаходиться у Меморіальному сквері).

1835 р.

У місті спалахнула велика пожежа.

1836 р.

Почав виходити популярний "Календар Станисла- вівський", який проіснував до 1883 р.

1837 р.

На площі Франциска на кошти міста було встановлено бронзовий постамент австрійському цісарю Франциску II.

1838 р.

З грудня почалися перші метеорологічні спостереження за погодою в Станіславі, які продовжувалися по листопад 1854 р.

1847 р.

В місті налічувалося 10 ремісничих цехів, які об’єднували 376 майстрів і 264 челядники й учні. Працювало 4 бровари, гарбарня, 2 кондитерські мануфактури, 5 цегелень, 12 млинів, а також підприємства по виготовленню лікерів, свічок і мила; було З великі та 50 малих крамниць.

24 березня 1848 р.

Під впливом революційних подій в Австрії та Польщі у Станіславі починає формуватися загін національної гвардії, до якої зразу ж записалося 125 чоловік.

27 квітня 1848 p.

Відбулася масова антиавстрійська маніфестація, яка супроводжувалася збройними сутичками між наці-ональною гвардією і жандармами. Під час цих подій загинув учень польської гімназії Стефан Гошовсь- кий.

ЗО квітня 1848 р.

Похорон Стефана Гошовського вилився у грандіозну політичну демонстрацію протесту проти монархічних порядків. На траурному мітингу з палкими промовами виступили учасники польського повстання 1830-1831 pp. Й.К.Цибульський, П.А.Шанковсь- кий та інші.

9 травня 1848 р.

Наслідком розгортання революційних подій було створення у Станиславові польської Ради Народо- вої як філії Львівської центральної Ради.

10 травня 1848 р.

Під впливом Львівської руської (тобто української) Ради у місті виникла менша руська рада, до якої увійшли дванадцять представників українського населення Станиславова.

15 травня 1848 р.

Скасовано кріпосне право в Галичині, в тому числі в Станіславі.

30 травня 1848 р.

Відбулося загальнополітичне українське віче, так званий Станіславський собор, перед учасниками якого з палким закликом до єдності дій поляків й українців у боротьбі за демократичні права і свободи виступив відомий галицький письменник і просвітитель Антін Могильницькй. Іван Франко назвав цю промову "одною з перших маніфестацій руських в тім пам’ятнім році". На соборі було затверджено керівництво "Руської Ради" на чолі з учителем Станіславської гімназії Остапом Прокопчицем.

З червня 1848 р.

Активно йшла підготовка до виборів у рейхстаг. Польська окружна Рада Народова звернулася з відозвою до населення. По виборчих округах на сходах обирали депутатів від інтелігенції та селян. Від Станіславського виборчого округу був обраний О.Прокопчиць, який вимагав права викладати на українській мові.

31 серпня 1848 р.

Міністерство освіти Австрії дозволило ввести викладання української мови в гімназіях, в тому числі в Станіславі.

2 вересня 1848 р.

Вийшов перший з сімнадцяти номерів першої міської газети. " Дзєннік Станиславовський", в якій висвітлювалися революційні події в країнах Європи, пропагувалися передові демократичні ідеї. Редактором і видавцем газети були члени Польського демократичного товариства — місцеві жителі Ян Ва- лігорський та Євстахій Рильський.

1849 р.

Польська і українська окружні ради в Станіславі припинили своє існування. Був сформований загін "руських стрільців" на чолі з поручиком Родакеви- чем для захисту міста від іноземних загарбників, зокрема, угорських військ.

1849 p.

Костьол єзуїтів перейшов у розпорядження греко- католиків міста і став парафіяльною церквою.

січень 1850 р.

Польська державна гімназія стала 8-класною і була запроваджена матура, тобто іспит зрілості.

1853-1861 pp.

Розпочав своє навчання у польській державній гімназії український історик Ю.Целевич, майбутній дослідник історії Скиту Манявського та опришківського руху.

29 вересня 1855 р.

Згідно нового імператорського указу була скасована австрійська система міського уряду на чолі з Бургомістром. На той час Станіслав входив до складу Львівського намісництва і належав до І класу міст з річним прибутком більше 20000 корон.

1856 р.

Відкрито пансіон для дівчат імені Софії Фредерики.

1857 р.

За цей рік в окружній лікарні побувало 1112 хворих. Оплата за лікування складала 13 золотих ринських.

1858 р.

Вийшла з друку польською мовою книга Садока Баронча "Пам’ятка міста Станиславова" — одне з перших досліджень історії нашого міста.

1860 р.

Відкрилася перша міська ощадна каса, позичковий фонд для промисловців та ремісників.

1861 р.

Почав працюватипаровий млин потужністю 80 кінських сил — один з трьох на всю Східну Галичину.

1862 р.

Міський магістрат організував урочистості з нагоди 200-річчя заснування Станіслава.

1864 р.

До міста переїхав на постійне проживання один з керівників польського повстання 1863-1864 pp., визначний громадський діяч Агатон Гіллер.

1865 р.

Гімназисти Остап Терлецький та Володимир Нав- роцький — майбутні громадсько-політичні діячі — створили таємний студентський гурток "Поступ" і почали видавати рукописну газету "Зірка".

I вересня 1866 р.

До Станіслава урочисто прибув перший поїзд на залізниці Львів-Чернівці.

II вересня 1866 р.

Завершено будівництво головних вагоно-паровоз- них майстерень — найбільшого на той час промислового підприємства міста.

23 січня 1867 р.

Згідно нового адміністративного поділу країни Станіслав став центром одного з 74-х повітових старосте Східної Галичини.

1867 р.

Розпочав свою роботу польський театр під керівництвом М.Штенгаля, який через рік припинив свою діяльність через відсутність відповідного театрального приміщення.

1868 p.

В місті організовано перше ремісниче товариство "Гвязда".

28 вересня 1868 р.

У Станіславі виникла велика пожежа, яка практично знищила більшу частину міста від вул.Липової (тепер вул.Шевченка) до вул.Валової. Згоріло 260 будинків, ратуша, від вірменського костьолу залишились тільки стіни. Тодішній бургомістр І.Камінський добився двох великих позичок від австрійського уряду, що дало можливість швидко відбудувати місто.

1869 р.

В Станіславі нараховувалося 14786 мешканців (9285 чоловіків і 9341 жінка).

1869 р.

Центр міста поступово переміщується від ратуші на вул.Сапєжинського (нині вул.Незалежності).

1869 р.

Було відреставровано вірменський костьол, який змінив свій зовнішній вигляд: дві круглі башти по боках головного фасаду стали нижчими, шоломи на них замінили простими куполами, зникла башта, яка увінчувала дах.

березень 1869 р.

У готелі "Під золотим орлом" (нині вул.Бельве- дерська, 10) станіславські гімназисти відзначили річницю від дня народження Т.Г.Шевченка.

1870 р.

У місті працювали: залізничні майстерні (226 робітників), 3 парових тартаки, 4 гербарні, 2 друкарні, ґуральня, фабрика штучних добрив, броварня, картонна фабрика і підприємство по виробництву мазуту.

6 липня 1870 р.

В урочистій обстановці був закладений фундамент нової ратуші, куди було замуровано пергамент з вписаною на ньому історією міста і різні монети.

1870 р.

Повністю зникають бастіони і вали колишньої фортеці. На єдиній ділянці збережені частково вали стали основою громадського сквера.

1871 р.

Засновано державну жіночу учительську семінарію для підготовки вчителів початкових шкіл.

1871 р.

Побудована нова міська ратуша замість згорілої дерев’яної будівлі. На п’ятому поверсі був встановлений годинник.

1872 р.

Засновано першу міську бібліотеку. Основою фонду стали книги, подаровані місту учасником польського повстання 1863-1864 pp. Вінцентієм Смагловським.

1873 р.

До Станіслава переїхав учасник польського повстання і ад’ютант головнокомандуючого збройними силами Паризької Комуни Я.Домбровськогопоет Кароль Свідзінський. Він працював на залізниці і писав вірші, присвячені Паризькій Комуні

1874 р.

На базі трикласної реальної школи була відкрита вища польська школа з 7-річним терміном навчання.

1874 p.

У греко-католицькому кафедральному соборі був встановлений великий п’ятиярусний іконостас, над яким працювали відомі українські художники, серед яких були А.Монастирський та М.Сосенко.

1876 р.

Вперше в Галичині для освітлення вулиць в Станіславі використили газові ліхтарі.

1876 р.

У місті була створена перша метеорологічна станція, яка працювала при гімназії протягом трьох років.

25 березна 1877 р.

За ініціативою викладача гімназії філолога Євгена Желехівського та братів Заклинських засновано міську філію товариства "Просвіта", lx першим головою був обраний професор Є.Желехівський.

4 квітня 1877 р.

Помер польський поет К.Свідзінський. На його могилі (у Меморіальному сквері) було встановлено залізобетонний чотиригранний обеліск з написом "Ти у серцях братів дорожчим вшанований пам’ятником, бо в день той, що нас знову поведе у бій кривавий, пісня і пам’ять нам твоя будуть провідниками".

1877 р.

Польський художник Еразм-Рудольф Фабіянський закінчив розпис римо-католицького костьолу (нині Художній музей).

1877 р.

За зв’язки з І.Франком і поширення революційної літератури серед молоді були заарештовані та ув’язнені на 3 місяці Л.Заклинський та І.Мандичевський.

1878 р.

Відкрився польський театр імені С.Монюшка. Була збудована бурса Св.Миколая (нині вул.Пушкіна, 9), де діти бідняків мали змогу жити і харчуватись. Тут певний час жив відомий військовий діяч УСС і ЗУНР Дм.Вітовський.

1879 р.

У місті виходило багато газет і журналів, серед яких були "Омнібус", "Гонець", "Потсуп", "Гасло", "Хроніка", "Господар і Промишленик" та інші.

1879 р.

Для проживання іногородніх польских дітей, які навчалися в учбових закладах міста, було відкрито бурсу ім.Кришевського.

Червень 1880 р.

Під час етапу з Коломиї до с.Нагуєвичі переночував у казематі заарештований І.Франко. Це були перші відвідини міста Каменярем.

1880 р.

Крім театру ім.С.Монюшка, з’явилося ще два театральних колектива.

Вийшов перший номер часопису "Денниця", який видавав відомий український мовознавець, професор Станіславської польської гімназії Іван Верх- ратський.

31 грудня 1880 р.

Згідно статистичних даних австрійської влади в місті проживало 18626, з них 9734 поляки, 1643 українця, 6998 євреїв, 42 чеха та ін.

Серед мешканців 7516 чоловік були письменними, 519 — вміли тільки читати, а 10591 (тобто 56,8%) чоловік були неписьменними.

В місті нараховувалося 1350 будинків, в тому числі близько 450 дво- та триповерхових кам’яниць. У Станіславі було 45 вулиць і 10 площ. Центральні вулиці мали тротуари та бруківку.

Завершено будівництво невеличкої церкви в с.Пасічна (нині вул.Галицька).

1881 р.

Гімназисти Фелікс та Ігнацій Дашинські -- майбутні польські соціалісти — організували нелегальний революційний гурток, до якого входила учнівська молодь і декілька робітників.

10 березня 1882 р.

На запрошення братів Дашинських та сина польського повстанця Владислава Дзвонковського на таємні збори гуртка приїхали до Станіслава Іван Франко та Михайло Драгоманов.

1882 р.

Пізніше поліція розгромила таємний гурток, заарештувала Дашинських та їхніх товаришів. Відбувся судовий процес.

Вересень 1883 р.

До міста на запрошення Владислава Дзвонковського знову приїхав Іван франко. Він мав намір купити клаптик землі й поселитися тут з Михайлом Павли- ком та його сестрою Ганною. Із цього задуму нічого не вийшло, та поет познайомився з Юзефою Дзвон- ковською, сестрою Владислава, яка стала його "гордою княгинею". Він присвятив їй кілька віршів та повість "Не спитавши броду". Франко хотів одружитися з Юзефою та вона, знаючи, що невиліковно хвора, відмовила.

1883 р.

Відкрилася двокласна реміснича школа, де почали своє навчання 150 учнів.

1884 р.

Почала працювати фахова промислова школа по підготовці столярів, токарів та майстрів по обробці деревини.

1884 р.

У Станіславі відкрито філію товариства "Руська бесіда".

літо 1884 р.

До Станіслава приїхав Іван Франко, де познайомився з українським лексикографом, професором Євгеном Желехівським.

серпень 1884 р.

У місті перебував відомий український композитор Петро Ніщинський.

9 листопада 1884 р.

Завдяки зусиллям міського товариства "Просвіта", зокрема професору Є.Желехівському, на другому поверсі будинку №6 на пл. Ринок була урочисто відкрита перша українська читальня.

7 грудня 1884 р.

На установчих зборах Товариства руських жінок (після першої світової війни — Союзу Українок), створеного українською письменницею Наталею Кобринською, за активною участю Ганни Павлик та

Людмили Драгоманової, виступав Іван Франко. Цій події він присвятив свою статтю.

18 лютого 1885 р.

Помер визначний громадський діяч, лексикограф, педагог Євген Желехівський, автор "Малорусько-ні-мецького словника".

25 березня 1885 р.

Папа римський Лев XII заснував греко-католицьку єпархію з центром у Станіславі і першим її єпископом призначив отця ректора доктора Юліана Пеле- ша.

травень 1885 р.

Завершено будівництво цегляного аугсбургсько- євангелістського собору.

1885 р.

У промисловому виробництві працювало 735 ремісників і 333 чоловіка побутово-обслуговуючого персоналу.

Почала діяти 8-класна польська школа для дівчат.

10 січня 1886 р.

Відбувся урочистий в’їзд та інсталяція першого єпископа Станіслава Ю.Пелеша, автора відомої двотомної "Історії унії української церкви з Римом".

квітень 1886 р.

Вийшов перший номер газети на польській мові "Кур’єр Станиславовський", засновником і першим редактором якої став один з керівників повстання в Польщі 1863-1864 pp., член партії "Червоних" Агатон Гіллєр — досить помітна фігура серед польської громади міста, автор двотомної історії Польщі.

8 грудня 1886 р.

У Станіславі зібралося велике селянське віче, яке було організовано за ініціативою радикала Севери- на Даниловича і обговорювало різні економічні та політичні проблеми.

1886 р.

Почав виходити "Вестник Станиславовської єпархій", який проіснував до 1939 р.

Після трирічної перерви знову почав друкуватися "Календар Станиславовський".

Збудовано "дворець колійовий" — залізничий вокзал.

1886 р.

Розпочалося будівництво казарм для австрійської піхоти (нині на вул.М.Грушевського).

25 вересня 1887 р.

У Станіславі вперше в Галичині було поставлено драму Т.Шевченка "Назар Стодоля" та музичну картину "Вечорниці" композитора П.НІщинського.

1887 р.

З’явилася друком праця польського дослідника Алоїза Шарловського "Станиславів і повіт Станис- лавівський з погляду історичного і географічно-ста- тистичного".

1887 р.

В місті нараховувалось близько 10 і 20 менших промислових підприємств.

1 квітня 1889 p.

Перед громадськістю міста з доповіддю про творчість Т.Шевченка виступав Іван Франко.

1889 р.

У польській гімназії був організований таємний політичний гурток, в якому активну роль відігравали майбутні українські письменники Денис Лукіянович і Михайло Яцків.

31 грудня 1890 р.

На Шевченківському вечорі знову виступав Іван Франко з аналізом поеми Кобзаря "Тополя".

1890 р.

За активну участь у таємному учнівському гуртку Д.Лукіянович і М.Яцків були виключені з гімназії і засуджені.

1891 р.

В місті виникли два робітничих товариства "Праця", які згодом об’єдналися в одну організацію, яка захищала права трудящого люду.

22 вересня 1891 р.

Другим Станіславським єпископом стає Юліян Сас- куїловський, який активно підтримував українські національні кола.

грудень 1891 р.

У Станіславі відкрито польський професійний театр імені О.Фредри (нині будинок обласної філармонії).

З січня 1892 р.

Відбулося віче робітників і селян, на якому, зокрема, виступив редактор львівської газети "Праця" Й.Данилюк.

9 квітня 1892 р.

В місті було організовано віче, у роботі якого взяли участь С.Данилович та І.Герасимович - відомі українські громадсько-культурні діячі.

18 квітня 1892 р.

Відбулася прем’єра у новозбудованому приміщенні польського професійного театру ім.О.Фредри.

1 травня 1892 р.

Під керівництвом соціал-демократів робітники міста вперше відзначили День солідарності трудящих. Це свято згодом відзначалося щороку на протязі ста років.

5 травня 1892 р.

Померла вчителька Юзефа Дзвонковська, особа якої мала неабияке значення для Івана Франка.. Була похована на польському цвинтарі (нині Меморіальний сквер).

Червень 1892 р.

Іван Франко і Михайло Павлик як лідери української радикальної партії провели у Станіславі народне віче, на якому закликали відстоювати загальне виборче право.

1893 р.

Декілька разів проводилася спільні робітничо- селянські віча.

1893 р.

В місті був заснований польський приватний, так званий вищий науковий інститут, який за дванадцять років свого існування підготував 237 вчителів для польських шкіл.

1893 p.

В місті був заснований польський приватний, так званий вищий науковий інститут, який за дванадцять років свого існування підготував 237 вчителів для польських шкіл.

1894 р.

В місті було організовано хорове товариство "Бо- ян", першим головою якого був видавець музичного календаря Ромуальд Зарицький.

листопад 1894 р.

Пройшов перший поїзд по залізниці Станіслав-Ра- хів. Було створено дирекцію залізниць Східної Галичини і Буковини, яка розташувалась у великому 4-поверховому будинку (по вул.Грюнвальдській).

1894 р.

Завершено будівництво ще одного чотириповерхового будинку в центрі міста (нині головний корпус медичної академії).

1895 р.

Заснована українська кредитна установа "Зв’язковий банк". У місті на той час працювало 14 кредит-но-банківських установ.

12 серпня 1895 р.

У Станіславі відбувся страйк будівельників, у якому взяло участь 415 чоловік. Вони вимагали підвищення заробітної плати.

б жовтня 1895 р.

Урочисто відкрито новий єзуїтський костьол, споруджений під керівництвом інженерів Кшижановсь- кого та Шпорка (нині приміщення обласного архіву).

1895 р.

Застрайкували робітники пекарень і шкіряних підприємств міста. Під час цього страйку було заарештовано ЗО чоловік.

1896 р.

Було створено хор "Станиславівський Боян" на чолі з українським композитором і дирегентом Іваном Біликовським, який закінчив міську учительську семінарію і з 1884 р. працював викладачем музики. В роботі хору згодом приймав участь і композитор Денис Січинський.

1896 р.

Розпочала роботу школа барона Гірша, яка знаходилась на нинішній вул.Новгородській.

1897 р.

Завершено будівництво нової єврейської синагоги (нині вул.Страчених).

1898 р.

Почалися реставраційні роботи у катедральній церкві.

ЗО жовтня 1898 р.

Шкільна молодь міста надіслала Іванові Франкові вітальну адресу з нагоди 25-річчя його літературної діяльності.

20 листопада 1898 р.

На честь 100-річчя від дня народження видатного польського поета Адама Міцкевича був йому урочисто відкритий величний пам’ятник з італійського мармуру роботи краківського скульптура Тадеуша Блотницького, який використав для скульптури посмертну маску поета.

1 вересня 1899 p.

був відкритий інститут для українських дівчат, де тоді навчалося 16 учениць.

20 вересня 1899 р.

Відбулася інсталяція владики Андрея Шептицького на спископа у Станіславі.

29 вересня 1899 р.

У місті була заснована філія товариства "Рідна школа".

1899 р.

Розпочато будівництво духовної семінарії (нині вул.Шевченка) на ділянці грунту, закупленої на власні кошти єпископа Андрея Шептицького.

1899 р.

У Станіславі оселився відомий український композитор Денис Січинський. 

Історія міста XX століття

1900 р.

В місті проживало 30410 і нараховувалося 1966 будинків.

11 листопада 1900 р.

У римо-католицькому костьолі (нині Художній музей) вперше зазвучав орган, грав тоді на ньому професор із Дрездена Тепфер.

17 грудня 1900 р.

Папа римський Лев XIII іменував єпископа Андрея Шептицького на Галицького митрополита. За час перебування у Станіславі (всього один рік і чотири місяці) владика підготовив будову духовної семінарії, призначив стипендії та допомоги учнівській молоді, відвідував в’язнів у тюрмах, видав 7 пастирських послань і подарував капітулі свою бібліотеку (4000 томів) і цінні стародруки.

Січень 1901 р.

Митрополит Андрей Шептицький переїхав зі Станіслава до Львова.

1902 р.

В місті було дві українські церкви: катедральна Воскресіння Христового і церква в Княгинині та шість каплиць.

Було створено товариство "Сокіл".

вересень 1902 р.

Композитор Д.Січинський заснував першу в Галичині українську музичну школу, був ініціатором створення Спілки співоцьких і музичних товариств Галичини. Він викладав у своїй школі теорію музики та вчив дітей грі на фортепіано.

1903 р.

Завершено будівництво приміщення для духовної семінарії, в якому спочатку стали жити священники.

1903 р.

Організовано культурно-просвітницьке міщанське товариство "Руська хата".

25 квітня 1903 р.

В Станіславі помер громадський діяч і фольклорист Мелітон Бучинський. Його могила збереглася в Меморіальному сквері.

1 червня 1903 р.

Помер український поет, викладач місцевої реальної школи Остап Левицький.

25 жовтня 1903 р.

Відбулися вибори до міської каси хворих, які супроводжувалися великою маніфестацією. Під час сутички демонстрантів з відділом австрійської жандармерії та військовими підрозділами загинув робітник Якуб Брюкнер.

9 грудня 1903 р.

До Станіслава приїхав видатний український композитор Микола Лисенко, якого щиро вітала громадськість міста.

23 квітня 1904 р.

На чолі Станіславської греко-католицької єпархії став єпископ Григорій Хомишин.

19 червня 1904 p.

Відбулася інсталяція Григорія Хомишина на Станіс- лавського єпископа.

1904 р.

Збудовано великий торговельний центр "Пасаж" Гартенбергів — крита галерея з рядом крамниць і фешенебельною кав’ярнею "Едісон" на другому поверсі.

28 січня 1905 р.

В місті пройшла демонстрація робітників.

1 травня 1905 р.

Відбувся грандіозний загальний страйк з вимогами восьмигодинного робочого дня і запровадження загального виборчого права.

1905 р.

Австрійський уряд під тиском прогресивної громадськості дозволив відкрити в Станіславі українську гімназію, директором якої став Микола Сабат.

Листопад 1905 р.

У місті перебувала на гастролях видатна українська актриса Марія Заньковецька. Вона брала участь у виставах театральної трупи М.Садовського, зокрема, виконувала роль Харитини у п’єсі І.Карпенка-Ка- рого "Наймичка".

13 листопада 1905 р.

Робітники-залізничники і селяни провели шеститисячну демонстрацію і мітинг на пл.Міцкевича, висуваючи економічні та політичні вимоги.

28 листопада 1905 р.

Робітниики Станіслава розпочали 3-денний страйк.

1906 р.

На вимогу депутатів австрійського парламенту був споруджений тунель під залізничною колією (вул.Вовчинецька), який й досі використовується для проїзду транспорту. Почалася реконструкція залізничного вокзалу.

14 січня 1907 р.

Урочисто відкрито духовну семінарію.

1907 р.

Завершено будівництво приміщення для української гімназії (нині вул.Шевченка, 44), скульптурне оздоб-лення якої виконував Михайло Бринський. З’явився перший міський тенісний корт, названий площею "Чорногора".

1 вересня 1908 р.

У нинішньому приміщенні СШ N?3 знаходився польський приватний жіночий ліцей сестер Урсулянок.

1909 р.

Відкрито перший в Станіславі кінотеатр "Уранія".

26 травня 1909 р.

Помер український композитор, диригент і музичний діяч Д.Січинський, автор чудових хорових творів, солоспівів, опери "Роксолана". Громадськість справила йому пишний похорон, на якому співали заснований ним хор с.Микитинців та хор Станіславсь- кого "Бояна".

1910 р.

У залі "Руської бесіди" виступав видатний український письменник і громадський діяч Іван Франко.

1910 p.

До Станіслава переїхав адвокат і політичний діяч Левко Бачинський, який був послом до австрійського парламенту (з 1907 p.), а у 1918 р. став комісаром Станіславського повіту ЗУНР і головою делегації ЗУНР на свято Злуки у Києві 22 січня 1919 р.

1910 р.

Головою міської філії "Просвіти" було обрано доктора Володимира Яновича.

29-30 травня 1910 р.

На околиці міста в "Діброві" (нині парк ім.Шевченка) відбулося величне свято молодіжного товариства "Сокола-Батька", де з показовими гімнастичними вправами і спортивними змаганнями виступили біля 20 тис. юнаків.

1910 р.

Урочисто відкрито пам’ятник на честь 500-річчя Грюнвальдської битви.

ЗО жовтня 1910 р.

Відбулося масове народне віче на підтримку вимоги щодо реформи сеймових виборів.

1910 р.

У Станіславі працювало 3 підприємства текстильної промисловості: ткальня полотна, ватно-ватинна фабрика "Мендельсона й Арнольда" і фабрика гаптованих виробів "Фішера і К".

12 лютого 1911 р.

Виставою "Наталка Полтавка" І.Котляревського розпочав свою роботу Український народний театр ім.Тобілевича, який за три роки свого існування поставив біля п’ятидесяти п’єс.

Березень 1911 р.

У с.Вовчинець (нині — район міста) був відкритий один з перших на Прикарпатті пам’ятник Т.Г.Шевченку.

червень 1911 р.

Відбувся страйк 1820 будівельників, який закінчився перемогою: вони досягли підвищення заробітної плати та скорочення на півгодини робочого дня. У Станіславі тоді було 2700 робітників із середнім заробітком 38 крейцерів на день, що було майже в два рази менше, ніж заробітна плата у робітників Відня.

10 листопада 1911 р.

З Станіславської тюрми втік студент Львівського університету Мирослав Січинський, який вбив австрійського намісника Галичини графа Потоцького, за що був спочатку засуджений до страти, заміненої потім на двадцятирічне ув’язнення.

26 листопада 1911 р.

Іван Франко виступав на засіданні товариства "Українська молодіж" і читав свою поему "Мойсей".

1911 р.

В українській гімназії викладач Григорій Кичун заснував пластовий відділ, члени якого згодом поповнили ряди українських січових стрільців.

1911 р.

Відкрилася українська приватна семирічна "Рідна школа" ім.М.Шашкевича (тепер СШ N«7).

1911 p.

Була відкрита одна з найстаріших аптек міста на пл.Ринок, 4.

14 січня 1912 р.

Народився польський мовознавець Стефан Грабець, автор книги "Географічні назви Гуцульщини".

12 лютого 1912 р.

На площі біля українського "Сокола" відбувся мітинг, на якому обговорювалися питання реформи виборчої системи.

21 липня 1912 р.

Мешканці Станіслава мали змогу спостерігати за першими польотами над містом на літаку, здійснених графом М.Скіпіо дель Кампо.

1912 р.

У залізничних майстернях міста працювало більше 1000 робітників.

1913 р.

Завершено будівництво Народного Дому (нині вул.Пушкіна, 22).

На вулицях міста з’явилося перше приватне таксі.

21 серпня 1913 р.

Вперше з’явилися бельгійські отці-редемптористи, які на наступний рік замінили ув’язнених російськими військами українських священників.

листопад 1913 р.

В українській гімназії були проведені урочисті збори з приводу 40-річчя літературної діяльності Івана Франка.

25 березня 1914 р.

На честь 100-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка на будинку "Українського Сокола" (нині Народний Дім "Просвіти" по вул.Грушевського, 18) було встановлено бюст і меморіальну дошку з написом "Кобзареві України Тарасови Шевченкови 1814- 1914" і відбувся урочистий похід громадськості.

1914 р.

У залі "Української бесіди" (нині вул.Січових Стрільців, 24) вже тяжко хворий І.Франко читав свою філософську поему "Мойсей".

28 липня 1914 р.

З початком першої світової війни в Станиславові австрійська влада провела мобілізацію військовозобов’язаних.

ЗО серпня 1914 р.

Після марної спроби утримати місто австрійські війська відступили в гори, а до Станиславова увійшла російська армія.

7-8 лютого 1915 р.

Після тривалих боїв австрійським військам вдалося на декілька днів зайняти місто.

19 лютого 1915 р.

Російська армія знову повернулася до Станиславова.

червень 1915 р.

Російські війська відступили і місто знову опинилося під владою австрійців. Ними було розстріляно кілька десятків мешканців Станиславова.

24 січня 1916 p.

Австрійський староста Станиславова не зміг провести загальну мобілізацію.

серпень 1916 р.

Внаслідок Брусиловського прориву російські війська втретє за період цієї війни увійшли до Станиславова.

1917 р. весна

Місто перебувало у прифронтовій смузі, бо за р.Бистриця Солотвинська були розташовані австрійські позиції. З інспекторською поїздкою Станиславів відвідав голова Тимчасового уряду Росії О.Ке- ренський.

липень 1917 р.

Російські війська залишили місто. При відступі під час артилерійського обстрілу було майже знищено середину міста, в тому числі і міську ратушу.

навесні 1918 р.

Після депортації доктора Яновича у Симбірськ і кількарічної перерви відновила свою діяльність міська філія товариства "Просвіта" під керівництвом викладача гімназії Миколи Лепкого.

15 липня 1918 р.

Повернувся із російського полону В.Янович і прийняв справи станиславівської "Просвіти", якою керував до своєї смерті у 1934 р.

Станиславів -- столиця ЗУНР (1918-1919)

літо-осінь 1918 р.

У Станіславові пройшли народні віча під гаслом приєднання Галичини до Великої України.

1 листопада 1918 р.

Після збройного повстання у Львові під керівництвом Д.Вітовського влада перейшла до рук Української Національної Ради, зокрема, у Станиславові до членів повітової Української Національної Ради в складі лікаря В.Яновича, старшого рядника залізниці інженера В.Мирона та старшого рядника окружного суду К.Кульчицького.

1 листопада 1918 р.

Почав друкуватися урядовий часопис повітової Української Національної Ради "Станиславівський голос".

2 листопада 1918 р.

Українським міським головою було обрано проф. Павла Чайківського. Було створено телеграфне агентство і пресове бюро.

10 листопада 1918 р.

Вийшов перший з 89 номерів щоденної громадської газети "Нове життя".

13 листопада 1918 р.

Було оголошено про утворення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Станиславів став центром військового округу ЗУНР.

15 листопада 1918 р.

Українські солдати прийняли військову присягу на вірність ЗУНР і почали формувати два полки і кіш українських січових стрільців.

25 листопада 1918 р.

Перша станиславівська батарея виїхала на фронт.

грудень 1918 p.

У Станиславові був заснований опозиційний до уряду ЗУНР Селянсько-Робітничий Союз.

1 січня 1919 р.

Станиславів стає столицею Західно-Української Народної Республіки у зв’язку з переїздом її уряду спочатку зі Львова до Тернополя, а потім звідти до Станиславова.

1 січня 1919 р.

Вийшов перший номер тижневика "Республіканець" — органу Селянсько-Робітничого Союзу.

2 січня 1919 р.

Відбулося перше засідання Української Національної Ради ЗУНР, яке провів її президент Є.Петруше- вич.

3 січня 1919 р.

Українська Національна Рада схвалила закон про злуку ЗУНР з УНР в одну Українську Народну Республіку.

10 січня 1919 р.

У Станиславові створено старшинську гарматну школу УПА, в якій між іншим і редактор відомої нині "Енциклопедії Українознавства" доктор В.Кубі- йович.

22 січня 1919 р.

Делегація ЗУНР з м.Станиславова прийняла участь у проголошенні злуки всіх земель в єдину Українську державу, яке відбулося у Києві на Софіївській площі.

лютий 1919 р.

Відбулася підпільна конференція, на якій було проголошено створення комуністичної партії Східної Галичини (КПСГ), яка з 1923 р. була перейменована на Комуністичну Партію Західної України (КПЗУ).

20-23 лютого 1919 р.

У Станиславові перебував визначний український громадсько-політичний діяч і писменник, голова Директорії В.Винниченко.

24-28 лютого 1919 р.

Місто відвідав головний отаман Симон Петлюра.

22-23 березня 1919 р.

В місті проходив з’їзд Української Радикальної Партії, яку очолив адвокат Левко Бачинський.

28-29 березня 1919 р.

Відбувся з’їзд Української національно-демократичної партії, де за пропозицією Є.Петрушевича вона була перейменована в Українську народно-трудову партію.

30-31 березня 1919 р.

У приміщенні нинішньої обласної філармонії пройшов Перший з’їзд Селянсько-Робітничого союзу, на який прибуло тисяча двісті делегатів від тридцяти трьох повітів Галичини.

березень-квітень 1919 р.

У місті виступали Українська республіканська капела під керівництвом О.Кошиця і театральна трупа И.Стадника. У Станиславі виходило тринадцять газет і журналів різних напрямків.

квітень-червень 1919 p.

Відомий актор М.Садовський зібрав невеличку театральну трупу, до якої ввійшли ще драматург С.Черкасенко і художник М.Кричевський.

5-8 квітня 1919 р.

У Станиславові перебував перший президент УНР, видатний український історик М.Грушевський.

15 травня 1919 р.

Під натиском переважаючих сил польської армії генерала Гаялєра Українська Галицька Армія відступила за Збруч і уряд ЗУНР залишив Станиславів.

24 травня 1919 р.

Розпочалося повстання бойовиків польської військової організації в Станиславові.

25 травня 1919 р.

Відбулася евакуація Державного Секретаріату і державних установ ЗОУНР з міста.

Станиславів під владою панської Польщі (1919-1939)

кінець травня 1919 р.

Станиславів зайняли польські віуська генерала Гал- лера.

11 червня 1920 р.

До міста приїхала представницька делегація країн Антанти, щоб підписати меморандум про приєднання Східної Галичини до панської Польщі. Край офіційно почав називатися Малопольщею.

1920 р.

У Станиславів переїхали відомі украінські письменники Д.Макогон та Іванна Блажкевич, які працювали вчителями.

1920 р.

В місті діяло вісімдесят підприємств, на яких працювало дев’ятсот п’ятдесят робітників. Найбільшими підприємствами вважалися паровозоремонтний завод, електростанція, газовий завод, нафтоперегінний завод Габера, ватно-ватинна фабрика Мендель- сона, шкіряний завод Маргошеса, спиртовий завод Лібермана, кондитерська фабрика "Локарно" і 2 друкарні.

1921 р.

Станиславів став воєводським центром, до якого було приєднано приміські села Княгинин-Гірку та Княгинин-Колонію. В місті зосереджується великий гитат адміністративного апарату воєводства в цілому та міста зокрема, численні господарсько-економічні, культурні, юридичні та релігійні установи.

1921 р.

В місті налічувалося чотири тисячі чотириста сімдесят п’ять будинків; сто п’ятдесят вісім домовласників володіли не менш як двома будівлями.

лютий-березень 1921 р.

Відбувся страйк залізничників та бойкотування державного перепису населення, організованного польським урядом.

23 жовтня 1921 p.

В місті відбулася крайова конференція підпільних комсомольських гуртків, яка проголосила заснування Комуністичної Спілки молоді Східної Галичини (з 1923 р. — КСМЗУ).

1921 р.

Музичну школу реорганізували у філіал Львівського Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка.

1922 р.

Вийшла книга польською мовою С.Гайковського "Станиславів та його пам’ятки з давніх часів".

21-22 серпня 1922 р.

Відбувся страйк деревообробників міста, які вимагали підвищення заробітньої плати.

15 березня 1923 р.

Згідно рішення країн Атланти Західну Україну і зокрема Станиславів було передано на 25 років під владу панської Польщі, що викликало масові політичні демонстрації протесту.

28 червня 1923 р.

Залізничники Станіславова припинили роботу на знак солідарності із страйкуючими Львова, Стрия і Кракова, вимагаючи покращення умов праці і підвищення заробітньої плати.

листопад 1923 р.

Відбувся загальний страйк робітників Станиславова, в якому взяли участь понад чотири тисячі чоловік. За рік у місті відбулося дев’ятнадцять страйків і політичних маніфестацій.

1923 р.

У місті відкрився філіал знаменитого "Маслосоюзу", організатором якого був уродженець Княгинина- Гірки інженер А. Палій.

1923 р.

Виник новий мандрівний театр ім.І.Тобілевича, в якому працювали такі видатні західноукраїнські актори, як М.Крушельницький, М.Бенцаль, І.Рубчак та

інші.

1923 р.

До Станиславова приїхала вчитися в українській жіночій гімназії "Просвіти" (нині вул.Шевченка, 82) дочка Дм.Макогона, згодом відома українська письменниця Ірина Вільде (Дарія Макогон-Полотнюк), яка закінчила гімназію у 1927 р. Про життя Станис- лавівської молоді вона писала у своїх повістях "Метелики на сонці" та "Б’є восьма".

квітень 1924 р.

Було проведено профспілкову конференцію, на якій було обрано міську раду профспілок. Наприкінці року влада заборонила Ті та заарештувала більшість її членів.

1925 р.

У Станіславові проживало шістдесят п’ять тисяч чоловік, працювало тисяча сто п’ятдесят три ремісничі майстерні з тисяча вісімсот шістдесятьма робітниками.

1925 p.

У місті було шість державних гімназій, з них три польські, українська, єврейська і німецька. Крім того, працювало вісімнадцять шкіл і одна духовна семінарія. Діяло двадцять п’ять культурноосвітніх і спортивних товариств; дві польські і одна українська музичні школи; польський театр ім. Монюшка і український ім. Тобілевича, два аматорських єврейських театри.

25 березня 1925 р.

Помер і був похований у Станиславові громадсько- культурний діяч, бібліограф, перекладач і адвокат Іван Мандичевський.

1926 р.

Пластуни міста розпочали акцію "Пласт — селу", під час якої було проведено багато спільних культурних заходів і спортивних змагань.

20 березня 1927 р.

Пройшла масова демонстрація робітників міста під економічними гаслами. Того ж дня 600 чоловік зібралося на мітинг в будинок "Українського Сокола" (нині по вул.Грушевського, 18).

червень 1927 р.

В приміщенні нинішньої обласної філармонії відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступаючі різко засуджували реакційну політику панської Польщі.

15 вересня 1927 р.

На відкритті вже постійного українського театру ім.І.Тобілевича (директор М.Бенцаль) в Станиславові виступала видатна українська оперна співачка Соломія Крушельницька.

1927 р.

Станиславівську українську гімназію закінчив майбутній відомий композитор А.Кос-Анатольський.

1927 р.

Розпочато будівництво нового римо-католицького костьолу для залізничників міста і польської громади Княгинина-Гірки (нині на вул.Вовчинецькій).

1928 р.

У Станиславові діяло вісімнадцять великих і двадцять сім дрібних напівкустарних підприємств із загальною кількістю працюючих 2600 чоловік.

1928 р.

Працювало невеличке підприємство В.Маєра по виробництву і ремонту ваг і механічних верстатів, які нині переросли у виробниче об’єднання "Геофізпри- лад".

1 травня 1928 р.

Пройшла першотравнева робітнича демонстрація, яку розігнали загони поліції. Пролилася кров.

1928 р.

В місті було засновано регіональний музей "Покуття", діяло три кінотеатри, міська бібліотека з фондом тридцять тисяч книг та кілька приватних бібліотек і читалень, виходило чотирнадцять періодичних видань (з них шість — українською мовою, шість — польською, одна — німецькою і одна — єврейською).

1929 p.

Прийнято рішення міського магістрату про відбудову зруйнованої в роки першої світової війни ратуші, яка проводилася під керівництвом інженера Треля.

1929 р.

Відкрито кінотеатр "Тон" (нині кінотеатр ім.І.Франка).

11 квітня 1930 р.

Помер і похований в Станиславові визначний західноукраїнський політичний діяч, віце-президент ЗУНР Левко Бачинський.

19 червня 1930 р.

Відбулася велика маніфестація проти уряду Піл- судського.

жовтень 1930 р.

Було посвячено Троїцьку церкву {нині по вул.Незалежності).

Розпочав роботу дріжджовий завод.

Працювала одна загальноміська лікарня на сто тридцять п’ять ліжок і приватний родильний будинок на десять породіль.

1930 р.

У місті щорічно відбувалося чотири великих ярмарки (5 лютого, ЗО березня, 15 травня і 13 червня), а також щочетверга — торги, які збирали тисячі людей.

1930 р.

Була створена Українська Католицька Народна Партія на чолі з єпископом Станиславівської єпархії Гр.Хомишином та доктором Осипом Назаруком.

1930 р.

В Станиславові вийшов перший з трьох томів Української Загальної Енциклопедії.

1930 р.

Була завершена реконструкція пам’ятника А.Мицке- вичу — його було переведено в бронзу і пересунуто на декілька метрів. Такий вигляд монумент має і нині.

21 червня 1931 р.

Вийшов з друку перший номер популярного ілюстрованого тижневика "Українське життя".

осінь 1931 р.

До Станиславова переїхав західноукраїнський літературознавець, перекладач, дослідник творчості Івана Франка Михайло Мочульський.

1931 р.

Відбулося декілька виступів безробітних Станиславова.

1932 р.

В Станиславові працювало тисяча п’ятсот шістдесят п’ять крамниць, з яких п’ятдесят п’ятьналежали ук-раїнським купцям, сто двадцять сім — польським, тисяча триста вісімдесят три - єврейським.

1932 р.

Було завершено відбудову міської ратуші, якій було повернуто первісний хрестоподібний в основі вигляд.

I лютого 1933 p.

Міська біржа праці зареєструвала три тисячі сто безробітних.

1933 р.

На кошти Станиславівської єпархії УГКЦ був споруджений приют Пресвятої Трійці — перший дитячий будинок на Прикарпатті.

1934 р.

Згідно перепису в Станиславові проживало шістдесят тисяч двісті п’ятдесят шість мешканців, з них 16% українців, 36% поляків, 46% євреїв та 2% представників інших національностей. Серед них тисяча шістдесят сім чоловік були ремісниками (дев’яносто один українець, сто вісімдесят чотири поляки та сімсот вісімдесят три євреї).

1934 р.

За рік в місті було дванадцять страйків.

II червня 1934 р.

Відбувся загальноміський страйк робітників, який вилився у маніфестацію, що закінчилася сутичками з поліцією та масовими арештами її учасників.

23-27 червня 1934 р.

У Станиславові пройшов перший Світовий конгрес українських жінок.

1934 р.

Після смерті доктора В.Яновича міську "Просвіту" очолив адвокат Юлій Олесницький.

січень 1935 р.

У Станиславові було проведено міжспілкову конференцію, на якій створили оргкомітет єдиного фронту для захисту прав робітників та боротьби проти безробіття.

1935 р.

Житловий фонд міста нараховував 5861 будинок, з них тільки п’ятсот сорок були двоповерховими, а 65% всіх будинків були дерев’яними.

1 травня 1936 р.

У першотравневій демонстрації взяло участь декілька тисяч чоловік.

3-11 липня 1936 р.

Страйкували робітники ватно-ватинної фабрики Мендельсона (нині це трикотажна фабрика).

2 травня 1937 р.

Вийшов з друку перший номер часопису "Станисла- вівські вісті".

3-10 вересня 1937 р.

Страйкували робітники шкіряного заводу Маргоше- са. За рік профспілки організували 28 страйків.

1938 р.

На залізничному ремонтному 840 чоловік. Споруджено нинішнє приміщення головної пошти.

Вийшло з друку польською мовою дослідження Юзефа Зелінського "Герб міста Станиславова".

Станиславів під час другої світової війни (1939-1945)

червень 1939 р.

До Станиславова переїхав Тарас Франко, який працював вчителем до 1945р.

25 липня-22 серпня 1939 р.

Страйкували робітники лісопильного заводу (нині меблева фабрика). У місті нараховувалося 2300 безробітних.

17 вересня 1939 р.

Захищаючи червоний прапор на ратуші від поляків, загинули А.Євчук і П.Гундерт.

18 вересня 1939 р.

До Станиславова увійшли регулярні частини Червоної Армії.

23 вересня 1939 р.

Відбулося перше засідання нової управи, на якому були створені виконавчі органи місцевої влади.

Вийшов перший номер газети "Радянська Україна" (нині "Прикарпатська правда").

22 жовтня 1939 р.

Пройшли вибори до Народних Зборів Західної України у Львові.

Почала виходити обласна молодіжна газета, згодом "Комсосольський прапор", "Світ молоді".

жовтень 1939 р.

Відкрилися столярна, кравецька і шевська майстерні, меблева промислово-кооперативна артіль.

Залізничні майстерні були реорганізовані у паровозоремонтний завод.

Почала працювати кондитерська фабрика.

листопад 1939 р.

Були введені в дію усі підприємства міста, які не постраждали під час військових дій, та ті, які були законсервовані.

До Станиславова приїхав видатний діяч українського кіномистецтва, письменник О.Довженко.

восени 1939 р.

Було створено обласну бібліотеку, обласну редакцію радіомовлення.

Відкрита міська поліклініка з 28 чол. медперсоналу та обласний протитуберкульозний диспансер.

4 грудня 1939 р.

Місто стало центром Станиславівської області Ура- їни.

21 грудня 1939 р.

Була відкрита фельдшерсько-акушерська школа в приміщенні колишнього "Будинку для бідних і калік" (1900). Школу у післявоєнні роки було реорганізовано у медичне училище.

грудень 1939 р.

Прем’єрою вистави О.Корнійчука "Платон Кречет" розпочав свою роботу обласний музично-драматичний театр ім.І.Франка.

На базі філії Львівського музичного інституту ім.Ли- сенка було організовано музичне училище.

січень 1940 p.

Розпочато будівництво взуттєвої фабрики, організовано швейну фабрику в приміщенні колишньої фабрики Шуртмана по вул.Бельведерській.

1 лютого 1940 р.

Було прийнято постанову про організацію обласної філармонії.

березень 1940 р.

Відкрито перший в області вуз — Станиславівський учительський інститут. і

Почали працювати три педагогічні школи і педагогічні курси.

1 травня 1940 р.

Був відкритий обласний історико-краєзнавчий музей, створений на базі міського музею "Покуття", Жаб’ївського музею "Гуцульщина" та окремих колекцій.

травень 1940 р.

Був організований Гуцульський ансамбль пісні і танцю, основою якого став аматорський хор с.Кос- мач.

Утворено Станиславівське літературне об’єднання.

червень 1940 р.

На гастролі приїхав Київський театр опери і балету, мешканці міста мали змогу послухати З.Гайдай, М.Литвиненко-Вольгемут, І.Паторожинського та ін.

1 вересня 1940 р.

Розпочала навчання фельдшерсько-акушерська школа на 120 учнів, був заснований технікум фізичної культури.

13 вересня 1940 р.

Організовано комітет охорони та збереження істо- рико-культурних, архітектурних і археологічних пам’яток області.

вересень 1940 р.

В місті працювало 113 продуктових і 45 промтоварних магазинів, 14 їдалень.

жовтень 1940 р.

Почали випускати продукцію швейна і взуттєва фабрики, став до ладу меблевий комбінат, швидко розвивалася металообробна, легка, меблева, деревообробна промисловості, індустрія будівельних матеріалів, почалася прокладка газопроводу Ка- луш-Станислав.

1 січня 1941 р.

В місті діяло 50 промислових підприємств з 6,6 тис. працюючих; 14 лікарняних установ, міська санітарна станція, будинок грудної дитини, 28 шкіл, дві музичні школи і середнє музичне училище, 5 кінотеатрів, клуби, гуртки художньої самодіяльності.

травень 1941 р.

Було організовано першу обласну художню виставку.

22 червня 1941 р.

Німецько-фашистські літаки бомбардували залізничну станцію Станислав.

кінець червня 1941 р.

Заарештований і ув’язнений у Станиславівській тюрмі батько С.Бендери, священник УГКЦ о.Андрій Банд ера.

29 червня 1941 p.

Перед відходом Червоної Армії були розстріляні в’язні Станиславівскої тюрми.

2 липня 1941 р.

Місто було окуповане фашистськими загарбника- ми.У трьох таборах смерті в місті загинуло сто двадцять сім тисяч чоловік, сімнадцять тисяч шість- сот чоловік було вивезено до Німеччини.

липень 1941 р.

Над розстріляними в Станиславівській тюрмі відбулася панахида і була висипана висока могила.

22 липня 1941 р.

У Станиславі вийшов перший номер газети "Українське слово".

1 серпня 1941 р.

Разом з усісю Галичиною Станислав був включений до Складу "дистрикту Галичина".

3 серпня 1941 р.

В місті було розстріляно біля 600 чоловік.

серпень 1941 р.

В місті діяли підпільний обком партії, який очолював Ю.Безкровний, та підпілля ОУН на чолі з Р.Мокрієм- Байдою.

вересень 1941 р.

Гестапівцями було заарештовано 9 членів ОУН, серед яких був брат С.Бандери Василь.

12 жовтня 1941 р.

Гестапо організувало в районі вул.Бельведерської єврейське гетто, де зразу було знищено біля десяти тисяч чоловік.

листопад 1941 р.

Німцями була проведена масова акція по знищенню євреїв у Станиславі, після катування у гестапо були страчені Ю.Безкровний та його товариш В.Єфре- мов, брати Василь і Дмитро Майданські.

21 грудня 1941 р.

Німецькі окупанти зруйнували пам’ятник на честь 500-річчя Грюнвальдської битви, відкритий ще у 1910 р.

20 березня 1942 р.

Вийшов останній номер Станиславської газети "Українське слово".

31 березня 1942 р.

Гестапівці вивезли з єврейського гетто біля п’яти тисяч чоловік, які були згодом знищені у м.Белз на Львівщині.

30 квітня 1942 р.

Єврейське гетто було повністю блоковано від міста, його мешканці перестали виходити з нього на роботу.

24 липня 1942 р.

Знову тисячі євреїв були знищені гестапівцями, всі члени так званої єврейської ради "Юденрати" та багато мешканців гетто були повішені вздовж вул.Бельведерської.

1942 р.

У Станиславі діяла підпільна група під керівництвом робітника шкірзаводу М.П.Чередарчука, яка підтри-мувала зв’язок із львівською "Народною гвардією" ім.Івана Франка.

1942 p.

У фашистському таборі для військовополонених померли три голландські офіцери, які були поховані на цвинтарі по вул.Київській.

23 лютого 1943 р.

Закінчився так званий період гетто, за час його існування в Станиславі було знищено біля тридцяти тисяч євреїв.

23 травня 1943 р.

На могилі композитора Д.Січинського було відкрито споруджений на громадські кошти оригінальний пам’ятник роботи скульптора Михайла Зоріна (нині у Меморіальному сквері).

14 листопада 1943 р.

Під час прем’єри оперети Я.Барнича "ІІІаріка" в українському театрі гестапівці увірвалися в зал і заарештували сто сорок глядачів.

17 листопада 1943 р.

Німці влаштували в театрі короткий суд і розстріляли двадцять сім заложників під стінами єврейської синагоги (нині вул.Страчених).

31 березня 1944 р.

Воїни першої гвардійської танкової бригади здійснили рейд у тил німецьких військ і увірвалися до Станислава. Першими були танки Героя Радянського Союзу Д.СІрика та лейтенанта Ю.Верьовкіна.

1944 р.

Німцями було розстріляно 58 українських патріотів.

27 липня 1944 р.

Станислав був звільнений від німецько-фашистських окупантів.

1944 р.

Після визволення міста в Станиславі залишилися зруйновані і пограбовані промислові підприємства, було знищено дві тисячі житлових будинків, спалено учительський інститут, пограбовані школи, лікарні, бібліотеки. Загальні збитки становили дев’ять мільярдів шістсот п’ятдесят два мільйони карбованців.

19 серпня 1944 р.

Прийняла перший поїзд з вантажем для фронту залізнична станція.

серпень 1944 р.

Запрацював Станиславський машинобудівний завод.

1 вересня 1944 р.

Відкрили свої двері для учнів вісімнадцять шкіл міста, в яких працювало двісті шістдесят п’ять чоловік.

1 грудня 1944 р.

Відновив свою роботу Станиславський ремзавод, який працював у 1941 р.

У місті проживало тридцять чотири тисячі вісімсот чоловік.

Станислав-Івано-Франківськ у післявоєнний період (1945-1985)

15 березня 1945 р.

Відновив свою роботу Станиславський обласний музично-драматичний театр ім.І.Франка.

1 квітня 1945 р.

Організовано дитячу спортивну школу на сто п’ядесят дітей.

1 травня 1945 р.

Розпочав свою роботу ляльковий театр для дітей.

15 червня 1945 р.

Прибув вагон книжок для обласної бібліотеки, який надіслали книгозбірні Харкова.

23 серпня 1945 р.

Організовано педагогічне училище, першим директором якого було призначено відомого українського письменника В.Островського, автора популярних історичних творів.

29 серпня 1945 р.

Заснована обласна дитяча бібліотека, яка розташувалася в приміщенні польського культурно-спортивного товариства "Сокіл".

жовтень 1945 р.

Був відкритий Станиславський медичний інститут з чотирнадцятьма теоретичними і трьома клінічними кафедрами. На перших двох курсах навчалося триста дев’яносто сім студентів.

листопад 1945 р.

Відкрито СПТУ Nsl, яке розпочало підготовку слюсарів, токарів, електрозварників та помічників машиніста паровоза.

1945 р.

Відновили свою роботу швейна, взуттєва і ватно-ва- тинна фабрика.

1946 р.

На меморіальному кладовищі героїв споруджено пам’ятник вічної слави загиблим під час війни.

В маєтку барона Ромашкана і діброві навкруг нього на площі двадцять два гектари відкрито парк ім.Т.Г.Шевченка.

23 грудня 1946 р.

Прийнято рішення про організацію у першому кварталі 1947 р. нової трикотажної фабрики по вул.Шевченка, 3-5.

1 січня 1947 р.

В обласній бібліотеці для дорослих налічувалось сорок дві тисячі двісті книжок.

березень 1947 р.

Створено товариство художників м.Івано-Франківська.

1 липня 1947 р.

Відбувся перший випуск — ЗО молодих лікарів — у Станиславському медичному інституті.

В учительському інституті навчалося 308 студентів.

1947 р.

Було засновано СПТУ №3 для підготовки столярів художніх меблів і різьбярів по дереву.

1 січня 1948 p.

В обласній бібліотеці для дорослих вже було шістдесят дев’ять тисяч сто книг.

16 лютого 1948 р.

У Станиславівському педагогічному училищі навчалося 240 учнів, У фельдшерсько-акушерській школі

— 303, у фармацевтичній школі — 231, в музучилищі

— 144 студента, у фізкультурному технікумі — 124 чоловіка.

1948 р.

На Станислааському ваго-механічному заводі було відбудовано і здано в експлуатацію ливарний і ковальський цехи, освоювався новий вид продукції

— ваги "Фалько", а на швейній фабриці було встановлено вісімдесят нових швейних машин.

1 січня 1949 р.

Промисловість міста була повністю відбудована. Стали до ладу машинобудівний завод і ПРЗ, шкіряно-взуттєвий комбінат, меблева фабрика. Налагодили випуск своєї продукції трикотажна, взуттєва, ватно-ватинна фабрики, підприємства харчової та деревообробної промисловості.

жовтень 1949 р.

Микита Хрущов звернувся до Й.Сталіна з проханням перейменувати м.Станислав у м.Сталінокарпатськ.

квітень 1950 р.

Станислав відвідав видатний український поет В.Со- сюра.

4 серпня 1950 р.

Станиславський учительський інститут було реорганізовано у педагогічний вуз.

1950 р.

Тодішні керівники області виступили з пропозицією дати Станиславу ім’я Сталінськ-Прикарпатський.

Випуск промиславої продукції міста становив п’ятдесят п’ять мільйонів двісті тисяч карбованців.

1951 р.

За рахунок нової техніки було розширено вагоно- механічний завод, а обсяг валової продукції паро-возоремонтного заводу порівняно з 1945 р. збільшився у п’ять разів. З невеличких майстерень постав авторемонтний завод.

1951 р.

Вперше було організовано звітну художню виставку митців Станислава, яка згодом стала щорічною.

1954 р.

Було розпочато газифікацію міських квартир природним газом.

липень 1954 р.

У Станиславському педагогічному інституті навчо- лося дев’ятсот дев’яносто один студент.

В кінотеатрі ім.Івана Франка було відкрито малий зал для кінохроніки.

грудень 1954 р.

Кілька артілей по випуску меблів було об’єднано в меблеву фабрику ім.Б.Хмельницького.

1955 р.

Став до ладу завод залізобетонних виробів та промбаза тресту "Хімметалургбуд".

Станиславське літературне об’єднання видало перший з трьох випусків альманаху "Радянське Прикарпаття".

1955 р.

Силами громадськості методом народної будови було споруджено міське озеро площею сорок гектарів.

17 серпня 1956 р.

Організована міська школа-інтернат на двісті десять учнівських місць на вул.Франка (нині СШ №5).

1 вересня 1956 р.

Урочисто відкрито СШ №12.

1956 р.

В парку ім.Т.Шевченка було споруджено будинок в гуцульському стилі -- приміщення для літнього кінотеатру.

1956 р.

Розпочалася дружба і взаємодопомога трудящих міста з Новгородщиною.

1957 р.

Станислав став центром економічного адміністративного району, який об’єднував промисловість і будівництво Станиславської, Чернівецької та Закарпатської областей.

1957 р.

Було організовано спеціалізоване шляхово-ремонтне управління, в розпорядженні якого було два асфальтових заводи.

1957 р.

Обласний краєзнавчий музей переїхав до приміщення колишньої міської ратуші.

В кінотеатрі ім.І.Франка був відкритий зал для широкоекранного кіно на чотириста шістдесять місць.

листопад 1958 р.

Став до ладу приладобудівний завод.

1958 р.

В Станиславі споруджено першу чергу водопроводу, який вирішив проблему водопостачання житлових будинків міста.

1958 р.

Став до ладу стадіон "Спартак" на десять тисяч глядачів.

1958 р.

Вийшов перший номер газети "Комсомольський прапор" — обласного молодіжного періодичного органу.

Розпочав свою роботу телевізійний ретранслятор.

1959 р.

Населення міста складало шістдесят шість тисяч жителів.

травень 1959 р.

Здійснено перший пасажирський політ екіпажу літака "ІЛ-12" по маршруту Станислав-Москва, а за рік було перевезено цивільною авіацією дві тисячі шістсот п’ятдесят п’ять пасажирів.

серпень 1959 p.

Івано-Франківці вперше поїхали в румунське місто Бая-Маре, з яким дружні стосунки підтримуються і дотепер.

1959 р.

У капітально відбудованій ратуші відкрилася нова експозиція обласного краєзнавчого музею.

1959 р.

Відкрито міську лікарню на п’ятдесят ліжок.

1960 р.

Дав першу продукцію молокозавод.

Завершено будівництво високовольтної лінії електропередач Стрий-Долина-Станислав.

1960 р.

На меблевому комбінаті став до ладу цех складання меблів, завершено будівництво сушарок, котельні, ремонтно-механічної майстерні, було прокладено залізничну колію. Для працівників комбінату був збудований клуб на чотириста місць, їдальня, медпункт.

1960 р.

Була споруджена нова теплиця для вирощування квітів площею дев’ятсот вісімдесят квадратних метрів, закладено новий розсадник площею тридцять гектарів.

1960 р.

Створено філіал загальнотехнічного факультету Львівського інституту — майбутній інститут нафти і газу.

1 вересня 1960 р.

Урочисто відкрита СШ N»13.

вересень 1960 р.

В школах міста було запроваджено обов’язкове восьмирічне навчання.

У вузах міста навчалося чотири тисячі чотириста студентів.

1960 р.

Створено Центральну науково-дослідну лабораторію управління нафтодобувної промисловості.

У новозбудованому триповерховому будинку (нині вул.Бендери) відкрилася обласна станція переливання крові.

1960 р.

На вул.Коновальця (тоді Дадугіна) завершено будівництво обласної дитячої лікарні на триста ліжок.

Після реконструкції "Пасажу" Гартенбергів тут відкрився Центральний універмаг.

21-23 червня 1961 р.

У Станиславі пройшли концерти румунського ансамблю пісні і танцю "Співає Марамуреш".

жовтень 1961 р.

Розпочав свою роботу Станиславський проектно- конструкторський технологічний інститут Міністерства лісової та деревообробної проимисловості України.

7 жовтня 1961 р.

Помер український письменник, педагог Дмитро Макогон, який жив і працював у Станиславі ще з двадцятих років.

1961 p.

Споруджено механічний цех приладобудівного заводу загальною площею понад дві тисячі триста квадратних метрів.

1961 р.

Завершено будівництво приміщення аеровокзалу.

Відкрито переговорний пункт, а міжміську телефонну станцію переведено на автоматичний зв’язок.

1962 р.

У місті проживало сімдесят чотири тисячі п’ятсот чоловік, діяло сорок промислових підприємств, на яких працювало понад п’ятнадцять тисяч чоловік. Валової продукції випускалося на суму сто мільйонів карбованців. Було збудовано сорок дві тисячі п’ятсот квадратних метрів житла, газифіковано сімнадцять тисяч вісімсот квартир. Діяла двадцять одна лікарняна установа, дванадцять поліклінік. П’ять тисяч студентів навчалося у двох вузах, півтори тисячі учнів — у чотирьох технікумах, дванадцять тисяч дітей у загальноосвітніх школах. Працювало десять бібліотек і два музеї.

1962 р.

Дав першу продукцію новий цех меблевої фабрики.

Стала до ладу нова фабрика хімчистки та фарбування одягу.

Відкрито тринадцять нових промтоварних і продовольчих магазинів. На вул.Галицькій, 87 відкрилася їдальня, кафе і кулінарія.

1962 р.

Став до ладу новий цех міськпромкомбінату №3, який виробляв дитячі іграшки та різну галантерею. Розпочалося будівництво інших цехів комбінату.

Здійснювалося будівництво авторемонтного заводу.

1962 р.

Асфальтом було покрито сорок чотири кілометри вулиць та шістдесят вісім кілометрів тротуарів, була проведена реконструкція вуличного освітлення: на двохсот шестидесяти восьми вулицях міста були встановлені електросвітильники, а на тридцятьох вулицях — лампи денного світла.

1 вересня 1963 р.

Відчинилися двері нової школи-інтернату №1 на шістсот учнівських місць по вул.Пушкіна, 130 та школи-інтернату №2 на 240 учнів по вул.Радянській.

2 листопада 1963 р.

В місті відкрито перший і найбільший в області широкоформатний кінотеатр "Космос" (архітектор М.Д.Вендзилович).

9 листопада 1962 р.

У зв’язку із відзначенням 300-річчя міста Станислав було перейменовано на Івано-Франківськ на честь великого українського nLir>^f і ГРРМалгьпа і. політичного діяча Івана Франка.

1963 р.

За рік було збудовано понад шістдесят нових об’єктів, в тому числі вісімнадцять цехів на промислових підприємствах.

Завершено будівництво шиноремонтного заводу.

Побудовано біля тридцяти житлових будинків, в тому числі двадцять два багатоповерхових будинків по вул.Московській (нині вул.Бельведерська).

1963 р.

Розпочато добудову до міської клінічної лікарні № 1 по вул.Матейки.

Почалося спорудження чотирьохповерхового будинку для обласної друкарні.

1964 р.

Став до ладу Івано-Франківський фурнітурний завод.

1964 р.

Організовано Карпатський філіал Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації імені академіка Г.М.Висоцького.

1965 р.

У межі міста ввійшло с.Опришівці. 1965 р.

Став до ладу цементно-шиферний комбінат.

Завершено добудову до педагогічного інституту — з’явився новий учбовий корпус.

1965 р.

Органи КДБ заарештували викладача Івано-Франківського педінституту Валентина Мороза за так звану антирадянську діяльність.

29 грудня 1965 р.

Івано-Франківському музичному училищу присвоєно ім’я українського композитора Д.Січинського.

грудень 1965 р.

В Івано-Франківську було споруджено 192-метрову телетрансляційну вежу.

1966 р.

У приміщенні костьолу Присвятої Діви Марії відкрився геологічний музей, переведений до Івано- Франківська із Львівського політехнічного інституту.

1966 р.

Створено музей бойової слави.

9 жовтня 1966 р.

Був організований перший осінній прикарпатський ярмарок, який відвідали сто сорок п’ять тисяч чоловік.

1 січня 1967 р. На базі філіалу загальнотехнічного факультету Львівського політехнічного інституту створено незалежний вуз — Івано-Франківський інститут нафти і газу.

27 вересня 1967 р.

Прийнято рішення про будівництво заводу "Позитрон".

1967 р.

Почалося будівництво Івано-Франківського арматурного заводу.

1967 р.

Урочисто відкрито новий меморіальний комплекс на кладовищі героїв (нині вул.Лепкого).

1967 р.

Завершено будівництво дев’ятиповерхового приміщення міської телефоно-телеграфної станції (нині на Вічевому майдані).

1968 p.

За даними статистики в місті проживало 96000 мешканців.

лютий 1968 р.

У музеї Бойової Слави була відкрита діарама "Подвиг на Дніпрі".

травень 1968 р.

Споруджено радіорелейну лінію Львів-Івано-Фран- ківськ.

червень 1968 р.

Відбувся перший випуск спеціалістів ПТУ №3, яке готувало фотографів.

1968 р.

В медінституті навчалося 1850 студентів. На тридцяти двох кафедрах їх навчали 20 докторів та 108 кандидатів медичних наук. В педагогічному вузі вчилося 4580 студентів. В ІФІНГу діяло шість факультетів, на яких працювало три професори та 60 кандидатів технічних наук.

1969 р.

Відбулася повна переорієнтація приладобудівного заводу від автомобільних ваг на виготовлення приладів контролю, зокрема глибинних манометрів та газових лічильників.

1969 р.

Завершено будівництво п’ятиповерхової турбази "Прикарпаття" на сто вісімдесят чоловік (нині по вул.Мазепи, 140 а)

Обласне відділення Спілки художників України об’єднувало сорок вісім членів і кандидатів у члени Спілки.

червень 1969 р.

Під час повені на обох Бистрицях місто понесло значні збитки. Була повністю затоплена вул.Набережна, постраждали спиртзавод і шосейний міст через Бистрицю Надвірнянську. Після того почалося будівництво дамби.

I вересня 1969 р.

В Івано-Франківську було двадцять три загальноосвітні школи, де навчалося шістнадцять тисяч триста двадцять дітей і працювало тисяча тридцять сім вчителів.

вересень 1969 р.

Відбулася перша історико-краєзнавча конференція Прикарпаття.

жовтень 1969 р.

В місті організовано обласний фотоклуб.

1970 р.

В середніх спеціальних навчальних закладах нараховувалося три тисячі сто п’ятдесят учнів.

II квітня 1970 р.

Шкіряно-взуттєвий комбінат випустив шість тисяч пар взуття; швейна фабрика — дві тисячі двісті п’ятдесят пальто, фабрика ім.Рози Люксембург — на шістнадцять тисяч карбованців різних виробів.

1970 р.

Завершено спорудження Будинка художника (нині вул.Незалежності) з великим мозаїчним панно.

5 січня 1971 p.

Івано-Франківському педагогічному інституту присвоєно ім’я В.Стефаника.

7 травня 1971 р.

На честь 100-річчя від дня В.Стефаника було відкрито меморіальну дошку на будинку N»2 по вул.Набережній, яка стала носити ім’я видатного українського письменника.

травень 1971 р.

Була створена Івано-Франківська обласна організація Спілки письменників України.

1 жовтня 1971 р.

Організовано завод "Позитрон" на базі філіалу цеху Мінського заводу напівпровідникових приладів.

1971 р.

Випустив першу продукцію новозбудований арматурний завод.

1971 р.

Вийшла з друку книга "Історія міст і сіл УкРСР. Івано-Франківська область".

1972 р.

Розпочалося будівництво заводу "Автоливмаш", яке мало випускати автоматичні лінії для ливарних заводів.

1972 р.

На центральній площі міста було відкрито магазин "Дитячий світ". Відкрився спеціалізований квітковий магазин "Едельвейс".

1973 р.

У медичному інституті відкрито музей розвитку охорони здоров’я і медичної науки на Прикарпатті.

1975 р.

Державна комісія прийняла перший пусковий комплекс заводу "Автоливмаш", де розпочався випуск промислової продукції.

1975 р.

Завершено спорудження восьмиповерхового готелю "Україна", розрахованого на триста вісімдесят вісім місць. Розпочато будівництво приміщення для торгово-кулінарного училища.

1975 р.

На заводі "Позитрон" діяло десять цехів та три окремі дільниці.

Івано-Франківсткий аеропорт обслужив 210000 пасажирів.

1975 р.

Було споруджено приміщення ПТУ №21 (нині вище професійно-технічне училище №21).

1975 р.

Був зданий в експлуатацію Будинок політосвіти з великим конференц-залом (нині Центр естетичного виховання молоді по вул.Незалежності).

1975 р.

Вийшов перший том історико-мемуарного збірника "Альманах Станиславівської землі", виданого в діаспорі об’єднаними зусиллями Земляцтва Станисла- вівщини і Центрального Станиславівського комітету.

січень 1976 p.

Випустив першу свою продукцію Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу (нині фірма "Барва").

січень 1976 р.

Споруджено нову дитячу поліклініку.

серпень 1976 р.

Вийшов перший номер багатотиражної газети заводу "Позитрон", яка називалася "Промінь".

1976 р.

Вийшов на проектну потужність завод "Автолив- маш". Дав першу продукцію Івано-Франківський завод великопанельного домобудування.

1976 р.

На Івано-Франківському лісокомбінаті налагоджено випуск щитового художнього паркету.

1977 р.

Створено виробничі лісозаготівельні об’єднання "Прикарпатліс" та об’єднання "Прикарпатбудмате- ріали".

1977 р.

Паровозоремонтний завод перейшов на ремонт тепловозів.

1977 р.

Після сталінських концтаборів і довголітніх поневірянь до Івано-Франківська переїхала українська письменниця, етнограф і вчителька Ольга Дучи- мінська.

1 вересня 1978 р.

Розпочав свою роботу технікум торгівлі.

1978 р.

У медичному інституті відкрито стоматологічний факультет.

1978 р.

Першу продукцію видав Івано-Франківський завод механічних пресів, нині об’єднання "Карпатпрес- маш".

1978 р.

Відкрито погруддя Каменяра на вул.І.Франка, його автор — скульптор А.П.Болюк.

1979 р.

До нового приміщення в Пасічній переїхав Прикарпатський радіозавод, який перед тим діяв у смт.Ли- сець.

квітень 1979 р.

Відкрита нова стоматологічна поліклініка.

27 лютого 1980 р.

Було прийнято рішення про знищення одного з найстаріших цвинтарів України, який був розташований на місці нинішнього Меморіального скверу.

16 травня 1980 р.

При Івано-Франківському педінституті ім.Василя Стефаника було урочисто відкрито музей історії освіти Прикарпаття.

В приміщенні костьолу (нині на майдані Шептицько- го) відкрито обласний художній музей.

1980 p.

Завершено спорудження нового приміщення для обласного музично-драматичного театру ім.І.Фран- ка, куди наприкінці року вже переїхала вся трупа.

грудень 1980 р.

Відкрито новий міст над залізницею по вул.Неза- лежності.

1 січня 1981 р.

На базі заводу "Позитрон" створено виробниче об’єднання "Родон".

1 вересня 1981 р.

Розпочалися заняття на художньо-графічному факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту.

1981 р.

На території локомотиво-ремонтного заводу був відкритий пам’ятник — на п’єдестал став старий паровоз-ветеран.

1982 р.

Зданий в експлуатацію новий кардіологічний корпус обласної лікарні (нині вул.Гетьмана Мазепи), побу-дований угорськими будівельниками.

березень 1982 р.

До міста було приєднано село Вовчинець.

Авторам художньо-декоративного оформлення обласного муздрамтеату присуджено Державну премію України ім.Т.Г.Шевченка в галузі архітектури.

січень 1983 р.

В обласному центрі відкрилося нове кафе "Атлант".

квітень 1983 р.

Відкрився новий будинок меблів по вул.Галицькій.

жовтень 1983 р.

Відбувся перший турнір тенісистів "Прикарпатська ракетка".

31 грудня 1983 р.

По місту пройшов перший тролейбус.

березень 1984 р.

В Івано-Франківську відкрито новий корпус обласної дитячої лікарні. 

Івано-Франківськ в період перебудови і національного відродження України (1985-1995)

1985 р.

На Івано-Франківському арматурному заводі, де виготовлялися герметичні клапани та інша арматура для магістральних трубопроводів, працювало дві тисячі чоловік.

лютий 1985 р.

На заводі ТОС змонтовано лінію для виробництва барвників для шкіри.

27 липня 1985 р.

На території обласної лікарні в мікрорайоні Пасічної відкрито пам’ятник інтернаціонального трудового співробітництва українських і німецьких будівельників "Полум’я миру".

1 вересня 1985 р.

Урочисто відкрито СШ №19.

Згідно статистичних даних в педінституті навчалося чотири тисячі вісімсот студентів; працювало триста двадцять викладачів (дванадцять докторів і сто двадцять чотири кандидати наук); в медінституті навчалося двадцять дві тисячі п’ятсот студентів і працювало двісті вісімдесят шість викладачів (з них сорок чотири доктори і сто шістдесят один кандидат наук); в ІФІНГу навчалося сім тисяч двісті студентів і було чотириста викладачів, зокрема п’ятнадцять докторів та двісті тридцять кандидатів наук.

1985 р.

У діаспорі вийшов другий том історико-мемуарного збірника "Альманах Станиславівської землі".

16 травня 1986 р.

Відкрито літературний музей Прикарпаття, де експонуються матеріали про літературне життя краю від часів Галицько-Волинського літопису до сьогодення.

1 вересня 1986 р.

Прийняла перших учнів середня школа №20.

грудень 1986 р.

Здано в експлуатацію обласну клінічну лікарню в Пасічній, яку спорудили будівельники з Німеччини.

1987 р.

В Івано-Франківську почалися демократичні перетворення. В місті тоді проживала двісті двадцять одна тисяча чоловік.

січень 1987 р.

Здано в експлуатацію перший в республіці Івано- Франківський завод-автомат по виробництву керамічних матеріалів.

травень 1987 р.

Розпочалися урочистості з нагоди 325-річчя заснування м.Івано-Франківська. В газеті "Комсомольський прапор" друкувалося історичне дослідження професора В.Грабовецького "Місто в межиріччі Бистриць", краєзнавців П.Арсенича "Шлях крізь XX століття" та М.Головатого "Серйозне, ймовірне, неймовірне і курйозне" з історії м.Івано-Франківська.

1 вересня 1987 р.

Урочисто відкрито СШ №21.

В педагогічному інституті введено в програму навчання з нових спеціальностей: фізика і математика з основами інформатики та обчислювальної техніки, педагогічна та дошкільна психологія.

грудень 1987 р.

На завершення відзначення 325-річного ювілею міста сесія міської Ради затвердила герб Івано-Франківська і були видані "Тези обласної науково- практичної конференції, присвяченої 325-річчю заснування м.Івано-Франківська".

1988 р.

Закінчено будівництво нового восьмиповерхового навчального корпусу Івано-Франківського педагогічного інституту ім.В.Стефаника.

травень 1988 р.

Створено культурно-освітне товариство "Рух" (голова М.Чучук, заступник Я.Шевчук).

24 вересня 1988 р.

На 106-му році життя померла українська письменниця і громадська діячка Ольга Дучимінська.

осінь 1988 р.

Був створений театр фольклору, народних свят і видовищ під керівництвом заслуженого артиста України В.М.Нестеренка.

Закінчено комплексну реконструкцію центральної частини вул.Незалежності, яка стала пішохідною.

1988 р.

Створено Товариство української мови, яке очолив український поет і письменник С.Г.Пушик.

січень 1989 р.

Площа міста становила три тисячі триста вісімдесят гектарів, а його населення — двісті сорок чотири тисячі сімсот чоловік. Тут було розташовано сорок сім промислових підприємств, які випускали більше ста вісімдесяти видів промислової продукції. В місті працювало триста дев’ятнадцять магазинів та триста підприємств громадського харчування. В Івано- Франківську функціонували три інститути (тринадцять тисяч двісті студентів), одинадцять профтехучилищ (сім тисяч чотириста учнів), дев’ять середніх спеціальних закладів (чотири тисячі вісімсот учнів), двадцять дев’ять загальноосвітніх шкіл (двадцять вісім тисяч сімсот дітей), п’ятдесят три дитсадки, п’ять лікарень.

1989 р.

Організована обласна організація Народного Руху України (голова — М.Яковина).

березень 1989 р.

Відбулося відкриття приміщення Центрального критого ринку.

До 175-річчя від дня народження Великого Кобзаря було відкрито меморіальну дошку Т.Шевченкові на вулиці, яка носить його ім’я.

влітку 1989 р.

Розпочалися розкопки в урочищі Дем’янів лаз, де було знайдено останки чотирьохсот двадцяти двох жертв сталінський репресій 1939-1941 pp.

1 вересня 1989 р.

Була урочисто відкрита експериментальна середня школа №23, структурний підрозділ Прикарпатського університету.

14 жовтня 1989 p.

Було створено обласне товариство "Меморіал", першим головою якого став З.Дума.

27 жовтня 1989 р.

Відбулися установчі збори по створенню міського об’єднання осередків Руху.

Була урочисто відкрита перша міжнародна художня виставка-бієнале "Імпреза-89".

29 жовтня 1989 р.

У Дем’янівському Лазі відбулося перепоховання жертв сталінських репресій.

жовтень 1989 р.

Створена молодіжна студентська організація "Студентське братство".

листопад 1989 р.

Заснована газета міської організації НРУ "Поклик".

1989 р.

Вийшла з друку книга В.В.Грабовецького "Нариси історії Івано-Франківська: з найдавніших часів до початку XX століття".

1989 р.

У Торонто (Канада) вийшла книга спогадів В.Яшана "Під брунатним чоботом", присвячена періоду окупації Станиславщини і міста в Другій Світовій війні 1941-1944 pp.

21 січня 1990 р.

На честь 71-ої річниці проголошення злуки ЗУНР з УНР від Івано-Франківська до Києва простягнувся живий ланцюг єднання.

28 січня 1990 р.

Святовоскресенський катедральний собор був переданий українській греко-католицькій церкві. УАПЦ було передано приміщення колишнього вірменського костьолу. Польській громаді міста було повернуто приміщення римо-католицького костьолу (на вул.Вовчинецькій).

9 лютого 1990 р.

Жінки Івано-Франківська організували перший осередок Союзу Українок.

4 березня 1990 р.

Відбулися вибори до Верховної Ради України та місцевих рад, в результаті яких народними депутатами України від Івано-Франківська були обрані М.Чучук та багаторічний борець за незалежність України, дисидент Левко Лук’яненко, а в місті й області до влади прийшли представники демократичного блоку.

2 квітня 1990 р.

Відкрилася перша сесія міської Ради нового демократичного скликання.

8 квітня 1990 р.

Над міською Радою Івано-Франківська був піднятий український національний прапор.

13 травня 1990 р.

Вийшов перший номер нової демократичної газети Прикарпаття "Галичина".

31 липня 1990 р.

Була створена обласна організація Ураїнської Республіканської Партії.

Вийшов перший номер газети Товариства української мови "Новий час" (редактор Б.Білецький).

3 серпня 1990 р.

З’явилася нова міська газета "Західний кур’єр" (головний редактор В.Гордієнко).

9 серпня 1990 р.

Заснована загальнополітична газета "За незалежність" (головний редактор Б.Рокетський).

1 вересня 1990 р.

Вперше за післявоєнні роки на урочисті лінійки з нагоди початку навчального року були запрошені священники.

4 вересня 1990 р.

Вийшов перший номер обласної молодіжної газети "Світ молоді", до того "Комсомольський прапор".

15 вересня 1990 р.

В місті організована спілка політв’язнів України.

6 жовтня 1990 р.

Було утворено Братство вояків УПА Карпатського краю.

1 листопада 1990 р.

Вперше за післявоєнні роки відзначалася річниця Листопадового зриву 1918 — День державності на західно-українських землях.

листопад 1990 р.

З’явився перший номер освітянської газети "По- ліття".

25 грудня 1990 р.

Введена в дію штучна злітно-посадочна смуга в аеропорту м.Івано-Франківська, що дало можливість приймати літаки першого класу.

1990 р.

Прикарпатський радіозавод був реорганізований у виробниче об’єднання "Карпати".

1990 р.

Заснована історико-краєзнавча премія ім.І.Вагиле- вича. Першим її лауреатом став професор Прикарпатського університету В.Т.Полєк.

1990 р.

Приміщення магазину "Дитячий світ" (колишній Пасаж Гар- тенбергів) було передано під виставочний зал.

1990 р.

Завершено будівництво нового приміщення Центру науково-технічної інформації (нині по вул.Банде- ри, 1).

1991 р.

Папа Іоанн Павло II підтвердив Владику Софрона Дмитерка єпископом-помічником Івано-Франківської єпархії.

1991 р.

В Івано-Франківську почав виходити регіональний літературно-мистецький журнал "Перевал".

1991 р.

В Івано-Франківську було створено обласну організацію Всеукраїнської спілки краєзнавців, яку очолив професор Грабовецький В.В.

1991 р.

Торгово-кулінарне училище було реорганізоване у комерційний коледж.

З січня 1991 p.

Вийшов перший номер газети "Рідна земля" (головний редактор В.Артим).

21 червня 1991 р.

У дворі ВПТУ №21 відкрито оригінальний пам’ятник молодому Тарасові Шевченкові.

1 липня 1991 р.

Вперше вийшла в ефір студія Івано-Франківського міського телебачення "Канал-40".

29 листопада 1991 р.

У "Пасажі Гартенбергів" була урочисто відкрита друга міжнародна художня виставка "Імпреза-91".

серпень 1992 р.

Івано-Франківський педагогічний інститут став Прикарпатським університетом.

1 вересня 1992 р.

Відкрито українську гімназію N«1.

жовтень 1992 р.

Відкрито пам’ятник прикарпатцям, які загинули в Афганістані.

1993 р.

За статистичними даними в місті проживало двісті сорок вісім тисяч жителів.

6 січня 1993 р.

До Івано-Франківська завітав перший Президент незалежної України Л.Кравчук. Він взяв участь у презентації Прикарпатського університету.

травень 1993 р.

Відбулася презентація обласної організації Демократичної партії України.

У виставочному залі Пасажу була організована чеська виставка-ярмарка.

7 травня 1993 р.

В Івано-Франківську відбулися різноманітні заходи з нагоди відзначення Дня міста.

22 травня 1993р.

В Івано-Франківському аеропорту вперше приземлився пасажирський літак "Боїнг-737", відкрито першу міжнародну авіалінію Івано-Франківськ- Манчестер (Великобританія).

30 травня 1993 р.

На фасаді катедрального собору відкрито барельєф митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.

12 червня 1993 р.

Відчинив свої двері перший в місті готель міжнародного класу "Роксолана" по вул.Грюнвальдській.

серпень 1993 р.

У приміщенні обласного художнього музею відкрився музей сакрального (релігійного) мистецтва Галичини.

16 серпня 1993 р.

В Івано-Франківську розпочав свою роботу перший світовий Конгрес гуцулів, який пройшов під девізом "Гуцульщина і перспективи її етнічного та духовного розвитку в незалежній Україні".

ЗО жовтня 1993 р.

Урочисто відкрито після реставрації Народний дім "Просвіти" по вул;Грушевського, 18.

22 листопада 1993 p. ’

Івано-Франківський арматурний завод одержав у Мадриді міжнародну "Золоту Зірку" за розвиток підприємства і внесок у міжнародні економічні зв’язки.

З грудня 1993 р.

Відкрилася третя міжнародна художня виставка "Імпреза-93".

1 січня 1994 р.

Вийшов перший номер газети "Тижневик Галичини".

лютий 1994 р.

У новому приміщенні, спорудженому словацькими будівельниками, відсвяткувала новосілля українська гімназія.

лютий 1994 р.

ІФІНГ одержав статус Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.

7-12 липня 1994 р.

В Івано-Франківську відбувся Світовий конгрес Союзу українок.

1994 р.

Побачив світ історико-культурний путівник краєзнавця, професора В.Т.Полєка "Майданами та вулицями Івано-Франківська".

січень 1995 р.

Засновано громадську спортивно-патріотичну організацію "Тризуб" ім.С.Бендери.