Ву­лиця Грюн­валь­дсь­ка — най­кра­сивіша і най­виз­начніша з-поміж тих, що з’єдну­ють центр міста з вок­за­лом, а також одна з най­старіших у місті. Свою теперішню назву от­ри­мала у 1910 році на відзна­чен­ня 500-річчя пе­ремо­ги під Грюн­валь­дом об’єднаної поль­сько-ли­товсь­ко-української армії над хрес­то­нос­ця­ми у 1410 році.

Ву­лиця дов­гий час була адміністра­тив­ним цент­ром міста. У 1914 році за­вер­ши­лось будівницт­во чо­тири­повер­хо­вої кам’яниці для залізнич­ної ди­рекції (зараз це бу­динок № 11), а поруч звели теж чо­тири­повер­хо­вий, у формі прип­люсну­тої літери «Н» бу­динок для її працівників (зараз — вул. Толс­то­го, 1). Свого часу в кам’яниці розміщу­вали­ся: Дер­жавний Сек­ре­таріат ЗУНР (січень-тра­вень 1919 року), воєводсь­ке уп­равління (після при­ходу сюди поляків), знову ди­рекція залізниць (1935–1939). Із 1939 року, коли При­кар­паття ввійшло до скла­ду СРСР, тут розміщу­валось об­ласне уп­равління, який­сь час із 1990 року — місь­кви­кон­ком. Зараз у цій спо­руді засідає міський суд, роз­та­шова­не уп­равління юстиції.

Цікавим на вулиці Грюн­валь­дській є чо­тири­повер­хо­вий бу­динок із ман­сарда­ми (№ 15). Ста­рожи­ли ка­жуть, його збу­дова­но у 1896 році для поль­сько­го вій­сько­вого уп­равління. У міжвоєнний період це був елітний жит­ло­вий бу­динок. В Другу світову тут розміщу­вав­ся полк зв’язку. Зараз більшу час­ти­ну бу­дин­ку зай­ма­ють жит­лові приміщення; на пер­шо­му по­версі роз­та­шова­ний архівний відділ місь­кви­кон­ко­му.