Вулиця Грюнвальдська — найкрасивіша і найвизначніша з-поміж тих, що з’єднують центр міста з вокзалом, а також одна з найстаріших у місті. Свою теперішню назву отримала у 1910 році на відзначення 500-річчя перемоги під Грюнвальдом об’єднаної польсько-литовсько-української армії над хрестоносцями у 1410 році.
Вулиця довгий час була адміністративним центром міста. У 1914 році завершилось будівництво чотириповерхової кам’яниці для залізничної дирекції (зараз це будинок № 11), а поруч звели теж чотириповерховий, у формі приплюснутої літери «Н» будинок для її працівників (зараз — вул. Толстого, 1). Свого часу в кам’яниці розміщувалися: Державний Секретаріат ЗУНР (січень-травень 1919 року), воєводське управління (після приходу сюди поляків), знову дирекція залізниць (1935–1939). Із 1939 року, коли Прикарпаття ввійшло до складу СРСР, тут розміщувалось обласне управління, якийсь час із 1990 року — міськвиконком. Зараз у цій споруді засідає міський суд, розташоване управління юстиції.
Цікавим на вулиці Грюнвальдській є чотириповерховий будинок із мансардами (№ 15). Старожили кажуть, його збудовано у 1896 році для польського військового управління. У міжвоєнний період це був елітний житловий будинок. В Другу світову тут розміщувався полк зв’язку. Зараз більшу частину будинку займають житлові приміщення; на першому поверсі розташований архівний відділ міськвиконкому.
У міжвоєнний період на вулиці постали престижні будинки, зокрема п’ятиповерховий на розі вулиць Грюнвальдської та Гаркуші. Серед інших помітно вирізняється розкішна споруда тризіркового готелю «Аускопрут» (будинок № 7/9). Це пам’ятка архітектури початку XX століття; будинок № 7 зведено у 1907 році, № 9 — у 1912 році. До 1939 року будинки знаходились у приватній власності і використовувались як житлові. Пізніше це був гуртожиток обкому партії. У 1992 році спільне українсько-австрійське підприємство «Аускопрут» реконструювало та реставрувало споруди під однойменний готель.
На розі з вулицею Василіянок розташований костел і монастир отців єзуїтів, зведений під кінець XIX століття. Значно раніше перед цим ченці єзуїтського ордену мали костел і монастир на місці теперішньої греко-католицької катедри. Але їхній орден було скасовано у 1773 році по приході австрійської влади. Лише через 110 років, у 1883-му, отці єзуїти знову прибули у Станіславів. У 1895 році вони розпочали будівництво нового костелу і монастиря на вулиці Заболотівській (пізніше Петра Скарги, тепер — Василіянок). Отці єзуїти перебували у місті до 1946 року; уже в 1945 році їх у місті налічувалось лише п’ятеро. Зараз їхній костел служить приміщенням Свято-Троїцького кафедрального собору.