Пряме посилання на панораму

  facebook    

Для вставки панорами у ваш facebook скопіюйте посилання на панораму та опублікуйте її як посилання на стіні facebook'а


livejournal   Отримати код вставки

ширина:
висота:

 
Вулиці міста Професії Wallpapers Погода
 

Для перегляду інтерактивних панорам натисніть ліву кнопку мишки, тримайте і ведіть в сторони. Наближення/віддалення — колесом мишки
або клавішами Ctrl/Shift. Для здійснення переходів між кадрами — натисніть на стрілки в кадрі або на позначки на карті.
Монумент засновникам ЗУНР і її столиці — Станиславову
2011-08-06 18:49:00
<code>
 

Вулиця Грюнвальдська

Віртуальний тур по Івано-Франківську, віртуальний тур,360 панорама, віртуальна панорама, фото Івано-Франківськ,3D панорама, сферична панорама, фото 360, панорама, віртуальний івано-франківськ

Ву­лиця Грюн­валь­дсь­ка — най­кра­сивіша і най­виз­начніша з-поміж тих, що з’єдну­ють центр міста з вок­за­лом, а також одна з най­старіших у місті. Свою теперішню назву от­ри­мала у 1910 році на відзна­чен­ня 500-річчя пе­ремо­ги під Грюн­валь­дом об’єднаної поль­сько-ли­товсь­ко-української армії над хрес­то­нос­ця­ми у 1410 році.

Ву­лиця дов­гий час була адміністра­тив­ним цент­ром міста. У 1914 році за­вер­ши­лось будівницт­во чо­тири­повер­хо­вої кам’яниці для залізнич­ної ди­рекції (зараз це бу­динок № 11), а поруч звели теж чо­тири­повер­хо­вий, у формі прип­люсну­тої літери «Н» бу­динок для її працівників (зараз — вул. Толс­то­го, 1). Свого часу в кам’яниці розміщу­вали­ся: Дер­жавний Сек­ре­таріат ЗУНР (січень-тра­вень 1919 року), воєводсь­ке уп­равління (після при­ходу сюди поляків), знову ди­рекція залізниць (1935–1939). Із 1939 року, коли При­кар­паття ввійшло до скла­ду СРСР, тут розміщу­валось об­ласне уп­равління, який­сь час із 1990 року — місь­кви­кон­ком. Зараз у цій спо­руді засідає міський суд, роз­та­шова­не уп­равління юстиції.

Цікавим на вулиці Грюн­валь­дській є чо­тири­повер­хо­вий бу­динок із ман­сарда­ми (№ 15). Ста­рожи­ли ка­жуть, його збу­дова­но у 1896 році для поль­сько­го вій­сько­вого уп­равління. У міжвоєнний період це був елітний жит­ло­вий бу­динок. В Другу світову тут розміщу­вав­ся полк зв’язку. Зараз більшу час­ти­ну бу­дин­ку зай­ма­ють жит­лові приміщення; на пер­шо­му по­версі роз­та­шова­ний архівний відділ місь­кви­кон­ко­му.

У міжвоєнний період на вулиці пос­та­ли прес­тижні бу­дин­ки, зок­ре­ма п’яти­повер­хо­вий на розі ву­лиць Грюн­валь­дсь­кої та Гар­куші. Серед інших помітно вирізняється розкішна спо­руда тризірко­вого го­телю «Аус­копрут» (бу­динок № 7/9). Це пам’ятка архітек­ту­ри по­чат­ку XX століття; бу­динок № 7 зве­дено у 1907 році, № 9 — у 1912 році. До 1939 року бу­дин­ки зна­ходи­лись у при­ватній влас­ності і ви­корис­то­вува­лись як жит­лові. Пізніше це був гур­то­житок об­ко­му партії. У 1992 році спільне українсько-австрійське підприємство «Аус­копрут» ре­конс­тру­юва­ло та рес­тавру­вало спо­руди під од­ной­мен­ний го­тель.

На розі з ву­лицею Василіянок роз­та­шова­ний кос­тел і мо­нас­тир отців єзуїтів, зве­дений під кінець XIX століття. Знач­но раніше перед цим ченці єзуїтсь­ко­го ор­де­ну мали кос­тел і мо­нас­тир на місці теперішньої греко-ка­толиць­кої ка­тед­ри. Але їхній орден було ска­сова­но у 1773 році по при­ході австрійської влади. Лише через 110 років, у 1883-му, отці єзуїти знову при­були у Станіславів. У 1895 році вони роз­по­чали будівницт­во но­вого кос­те­лу і мо­нас­ти­ря на вулиці За­болотівській (пізніше Петра Скар­ги, тепер — Василіянок). Отці єзуїти пе­ребу­вали у місті до 1946 року; уже в 1945 році їх у місті налічу­валось лише п’ятеро. Зараз їхній кос­тел слу­жить приміщен­ням Свято-Троїць­ко­го ка­фед­раль­но­го со­бору.