Вулиця Леся Курбаса — коротка пряма вулиця в центральній частині міста, яка сполучає площу Міцкевича з вулицею Грушевського.
Виникла в середині ХІХ століття. Раніше з’явитися вона не могла, бо тут пролягали фортечні мури, височів бастіон із центром на місці нинішньої філармонії. Була названа ім’ям А. Бельовського — польського поета й історика, який народився в селі Креховичах на Рожнятівщині, в нашій області. В часи Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) називалася вулицею Ю. Федьковича. За німецької окупації була названа ім’ям Р. Вагнера. В першу річницю вигнання гітлерівців із Станіслава вулицю назвали ім’ям майора В. Цимбалюка — командира батальйону 161-ї стрілецької дивізії, яка визволяла наше місто. Він загинув у боях на території Словаччини.
Вулиця розташована в мистецькому осерді обласного центру. Тут вулиця С. Крушельницької, площа Міцкевича, старий театр. Тому в березні 1991-го вона одержала ім’я відомого режисера і теоретика театру Леся Курбаса (1887–1937), який неодноразово в нашому театрі грав ролі та ставив вистави. Він народився в Самборі на Львівщині. Навчався у Віденському та Львівському університетах. Був одним із режисерів гуцульського театру Г. Хоткевича (1911), заснував трупу «Тернопільські театральні вечори» (1915). Переїхавши 1916 року до Києва, заснував Молодий театр «Київдрамте», знаменитий театр «Березіль» у Харкові (тепер український драматичний театр імені Тараса Шевченка), яким керував до 1933-го. Викладав також у Київському та Харківському музично-драматичних інститутах. Активна діяльність Леся Курбаса на ниві національної культури як українського патріота викликала злісні нападки і звинувачення в націоналізмі. Заарештований 1933 року, ув’язнений у Соловецькому таборі. Навіть у концтаборі поставив на сцені низку вистав. Розстріляний у сумнозвісному урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року «на честь 20-річчя великого жовтня».
На вулиці пронумеровано всього на всього вісім будинків. Причому три з них — NoNo 5, 7, 9 (арх. А. Ріттер) — це фактично один трисекційний будинок, у якому за звичаєм давніх часів кожна секція має свій номер. Кам’яниці тут капітальні, триповерхові, будовані в діапазоні 1894–1906 рр. Відзначаються неокласичними і сецесій ними формами, всі вони є пам’ятками архітектури місцевого значення.
Найбагатшу історію має будинок № 3 на початку вулиці, що порталом звернений до площі Міцкевича. Він збудований у 1891 році як польський театр (архітектор Ю. Лапіцький), у 1940-му став українським муздрамтеатром ім. Івана Франка. В різні часи в театрі виступали М. Заньковецька, М. Садовський, С. Крушельницька, З. Гайдай, М. Литвиненко Вольгемут, І. Паторжинський, Н. Ужвій, Г. Юра. 1980 року театр перейшов у нове приміщення, а будинок зайняла філармонія. Тут працюють відомі колективи — національний академічний гуцульський ансамбль пісні і танцю «Гуцулія» (художній керівник — народний артист України П. Князевич), академічний камерний оркестр «Гармонія нобіле» (Harmonia Nobele) (художній керівник — заслужений артист України О. Ґерета), симфонічний оркестр (художній керівник заслужений діяч мистецтв України Р. Дорожівський).
З книги: 200 вулиць Івано-Франківська. М.Головатий. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. — 464 стор.