Вулиця Січових стрільців сполучає вулиці Гетьмана Мазепи і Незалежності. На значному відтинку вулиця паралельна до вулиці Незалежності, дублює її, а потім вливається в неї. Виникла в середині ХVІІІ століття. В цей час її правий бік був щільно забудований, а лівий, звернений у бік фортеці і центру міста, цілком вільний від забудови, зайнятий, як і Вічевий майдан, передмостовими укріпленнями і ярами.
Первісна її назва — вулиця Широка. Біля 1885 року поляки дали їй ім’я Яна ІІІ Собеського, визначного полководця і короля, переможця турків під Хотином (1673) і Віднем (1683). Він відновив козацтво на Правобережній Україні, прихильно ставився до козаків.
У 1919 році, за часів Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), її назвали ім’ям видатного українського історика Михайла Грушевського. Польська влада повернула назву Собеського, а радянська в 1945-му дала їй ім’я Василя Чапаєва, героя громадянської війни в Росії, непересічна особистість якого викликала появу серії анекдотів.
За німецької окупації називалася вулицею Доктора Ляша. Від лютого 1991 року називається вулицею Січових стрільців. Українські січові стрільці — це військові формування, що з початком Першої світової війни 1914 року виникли в складі австро-угорської армії для боротьби з царською Росією за автономію України. Прославились у боях 1915–1916 років (наприклад, на горі Маківці). Були найбоєздатнішими формуваннями в Українській Галицькій Армії УГА і армії Української Народної Республіки (УНР). Оспівані в піснях і народних переказах, стали зразком і символом боротьби за самостійну Україну.
Забудова цієї вулиці відбиває характерні риси архітектури Івано-Франківська. Вулиця концентрує зараз великі маси людей і транспорту. Початкова частина, десь до вулиці Євгена Коновальця, забудована переважно в 1870–1910 роках, подальша — в 1920-30-х.
На цій вулиці, що не будинок, то багата історія.
Готель «Дністер» (№ 12) збудований у 1913 році за планами архітектора Ф. Януша, в австрійські часи називався «Австрія», за Польщі «Варшава».
А за влади ЗУНР він називався «Одеса», в ньому мешкав президент ЗУНР Євген Петрушевич.
Одноповерховий будинок № 24 від 1904 року належав товариству «Українська бесіда». Тут бували й працювали Іван Франко, композитор Денис Січинський, письменники й педагоги А. Крушельницька, М. Сабат, К. Малицька, режисер Й. Стадник. На будинку — меморіальні дошки на честь «Української бесіди» і перебування Івана Франка.
Готель «Зірка» (№ 4), збудований у 1904 році як перший спеціалізований готель у місті. Звісно, він був приватним. Першими його гостями були особи, які прибували на інтронізацію станиславівського єпископа Григорія Хомишина.
Одноповерховий будинок з колонами (№ 8) — колишня садиба головного лікаря загального шпиталю З. Мрочковського. Вірний клятві Гіппократа, він не покидав хворих на тиф під час епідемії 1888 року і помер сам, заразившись ним. Його дружина Ксавера надовго пережила чоловіка і, помираючи в 1929-му, заповіла будинок містові.
Будинок № 16 перебудований у 1910 році. А перед тим у старому будинку під час революції 1848 року в ньому містилася редакція першої в історії міста газети «Дзєннік станіславовскі», яка, щоправда, проіснувала лише три місяці.
Кілька цікавих архітектурних і історичних об’єктів є на кінцевій ділянці вулиці, що починається від вулиці Євгена Коновальця.
Триповерховий будинок № 25, де зараз редакція газети «Галичина», збудований 1906 року підприємцем Сусманом для здачі в оденду під військові канцелярії. В радянський період тут розміщалася прокуратура.
П’ятиповерхова кам’яниця № 38 була власністю патріарха українських ремісників, бляхаря за професією С. Снігуровича. Вона збудована за проектом Т. Ковальського в 1934-му. Тут також жив і помер у 1940 році франкознавець і літературознавець, нотаріус за основним фахом М. Мочульський.
Збоку від вулиці стоїть музичне училище імені-Дениса Січинського, під № 44б, до нього веде асфальтована доріжка. У ХVІІІ столітті тут стояла дерев’яна церква Святої Варвари, яка в 1846 році була розібрана. Лише в 1935 році тут була збудована бурса. Саме цю бурсу в радянські часи передали під музичне училище, розбудувавши її в 1960-х роках. Двоповерховий будинок № 52 на розі з вулицею Коновальця як житловий збудований 1847-го, він другий за віком на цій вулиці. До останнього часу він виглядав занедбаним. Але прийшли зацікавлені господарі, на першому поверсі відкрили крамниці, дах перекрили металочерепицею, і будинок зажив іншим життям.
Гарним зразком конструктивістського будівництва є обласний Центр дитячої творчості. Він збудований у 1931 році (арх. С. Треля) для учнівської бурси «Об’єднання польських міщан».
На вулиці Січових стрільців є 30 пам’яток історії та культури.
З книги: 200 вулиць Івано-Франківська. М.Головатий. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. — 464 стор.