Ву­лиця Ко­новаль­ця веде з цент­раль­ної час­ти­ни міста на південь, у бік Надвірної і Кар­пат. Існує від по­чат­ку ХVІІІ століття. Після приєднан­ня села Опришівців до міста в 1965 році прос­тягла­ся до моста через Бист­ри­цю Надвірнянсь­ку і стала най­дов­шою в місті (5,5 кіло­метрів).

У до­радянські часи мала по­етич­ну назву Зо­сина Воля. Так наз­ва­ли її влас­ни­ки міста Юзеф і Вікторія По­тоцькі. Їхня донь­ка Софія, що про­жила до­сить не­дов­го, нібито відзна­чалась надз­ви­чай­ною доб­ро­тою й лагідністю, опіку­валась си­рота­ми, каліками й бідня­ками, які осе­лялись пе­реваж­но на цій вулиці. Ви­кону­ючи її волю, Юзеф По­тоць­кий збу­дував тут при­тул­ки для бідних, і так ву­лиця одер­жа­ла свою назву.

Під час австрій­сько­го па­нуван­ня ву­лиця мала ха­рак­терну назву Каліцька, але з другої по­лови­ни ХІХ століття до неї по­вер­ну­лася первісна назва. В часи Західно-Української На­род­ної Рес­публіки (ЗУНР) назва Зо­сина Воля збе­рег­ла­ся. За німець­кої оку­пації була пе­рей­мо­вана на ву­лицю Шев­ченка. Після виг­нання за­гарб­ників у 1944 році наз­ва­на ім’ям ра­дянсь­ко­го офіцера, капітана П. Дадугіна, що за­гинув у бою за місто.

За ух­ва­лою місь­кви­кон­ко­му від 10 лю­того 1993 року ву­лиця одер­жа­ла ім’я Євгена Ко­новаль­ця (1891–1938) — ви­дат­но­го політич­но­го і вій­сько­вого діяча України, який бував у Ста­нис­ла­вові, зок­ре­ма в 1919 році, в пи­тан­нях злуки Української На­род­ної Рес­публіки (УНР) і ЗУНР.

Пам’яток історії та куль­ту­ри на ко­лишній Каліцькій вулиці мало. Лише на її по­чат­ку кілька дво-три­повер­хо­вих бу­динків по­чат­ку ХХ століття. Далі на не­пар­но­му боці від 1914 року був ва­гоме­ханічний зак­лад В. Май­ора, на пар­но­му — від 1920 року ли­вар­на фірма Ф. Ве­сели «Фама». Вони дали по­чаток (разом з треть­ою фірмою «Край») нинішнь­ому ВАТ «Промп­ри­лад». Май­стерні у своєму первісному виг­ляді не збе­рег­ли­ся. Приб­лизно на місці ва­гоме­ханічного зак­ла­ду, зна­ходить­ся при­ват­ний універ­си­тет права імені Да­нила Га­лиць­ко­го, а на місці май­сте­рень «Фама» стоїть дев’яти­повер­хо­вий бу­динок з авіака­сами на пер­шо­му по­версі.

За Польщі ву­лиця була найбільшим осе­ред­ком це­гель­них заводів. На відтин­ку від вулиці Са­харо­ва до Со­рох­тея тут їх було цілих три: Ур­ма­на (№ 83), І. Тан­ненба­ума (№ 101), «Пезет» М. Касвінера (№ 132). Зараз жод­но­го із них не існує. Нап­риклад, на місці за­воду Ур­ма­на в післявоєнний час була станція юних на­туралістів, його фаб­ричний комин підірва­ний аж у 1975 році. Зараз на місці це­гельні дев’яти­повер­хо­вий бу­динок при­ладо­будівного за­воду та за­галь­но-освітня школа № 21.