Для будь-якого іванофранківця «стометрівка», або «сотка» — то не просто викладена плиткою охайна вуличка в центрі міста, не лише початок довгої вулиці Незалежності. Це один із «найживіших» осередків міста, це місце зустрічей та відпочинку, неспішних вечірніх прогулянок, вуличних музикантів, книгарень, кафетеріїв, піцерій та ресторанчиків, крамничок і т. д. Стометрівка дихає активним життям молоді, дозвіллям та екскурсіями, численними культурно-розважальними подіями та акціями, а також цікавою історією.
Отож, стометрівкою мешканці звуть початок вулиці Незалежності. Ця назва умовна, адже насправді сотка має у довжину близько півкілометра. Крім того, початок стометрівки є фактично другим центром міста; першим, історичним центром є площа Ринок.
Первинно вулиця Незалежності називалася Тисменицькою дорогою. Вона починалася одразу за Тисменицькою брамою Станіславівської фортеці. На початку XIX століття фортечні мури були зруйновані. Вулиця набула великої важливості після проведення залізниці через місто, бо забезпечила сполучення з вокзалом. Власне тоді сформувався новий центр міста.
Як твердять польські джерела, нову назву Тисменицька дорога отримала у 1869 році (в 300-річчя Люблінської унії), ставши вулицею Сапіжинською. За іншимим даними, її перейменували у 1884 році. Як би там не було, її названо так на честь Леона Сапєги, польського політичного і громадського діяча. Відтоді Сапіжинська стала головною в центрі вулицею з рухливою торгівлею. По обидва боки споруджувались вишукані магазини з переповненими вітринами, заманливі кав’ярні та цукерні. Це була презентабельна вулиця з широким тротуаром із тесаного каменю, по якому прогулювались елегантні панянки, демонструючи шикарні вбрання в новочасному стилі і смаку. У 1919–1922 роках вулиця носила ім’я Шевченка, у міжвоєнний період була знову Сапіжинською. За радянської влади вулиця весь час так і називалась — Радянською. З лютого 1993 року вулиця носить теперішню назву — Незалежності.