Вулиця Чорновола простягається від вулиці Січових стрільців на південний захід до межі летовища. Існувала вже в ХVІІІ столітті, але була слабозаселена. Мала історичну назву Середня через середнє розташування між чотирма вулицями, що починаються від вулиці Січових стрільців. У давні часи вела на виїзд до села Радча, але при побудові летовища в 1930-х роках стала тупиковою.
Від 1884 року за Австрії і Польщі, носила ім’я Аґенора Ґолуховського — графа, намісника Галичини, що проводив завзяту колонізаторську політику. В 1936-му році дальня частина вулиці (від стадіону) була названа ім’ям президента Мосціцького. В часи Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) носила ім’я Богдана Хмельницького. Під час німецької окупації — Ґерінґа.
З установленням радянської влади одержала ім’я російського поета Олександра Пушкіна. Після трагічної загибелі В’ячеслава Чорновола вулиця одержала його ім’я. В’ячеслав Чорновіл (1937–1999) — визначний український політичний діяч. Загинув в автокатастрофі за нез’ясованих обставин. Багато разів бував в Івано-Франківську, востаннє — в березні 1999 році, за два тижні до загибелі.
Серед пам’яток історії та архітектури — колишня бурса Святого Миколая (№ 9, 1840 року, тепер військова прокуратура ґарнізону), Народний дім (№ 22, 1913 року, тепер обласна універсальна бібліотека імені Івана Франка), колишня тюрма «Діброва» (№ 119а, 1883 року, тепер військова частина).
Народження міської публічної бібліотеки має героїко-романтичне забарвлення. Після польських антиросійських повстань 1831 і 1863 років у Парижі опинилась група емігрантів. Були серед них четверо бібліофілів, які не жалкували грошей на книжки. Двоє із них там померли. Ще один, І. Медушовський передав свої права В. Смагловському, а той на запрошення станиславівського бургомістра І. Камінського переїхав у наше місто. 14 скринь з 5000 книг, які він привіз із собою, дали початок бібліотеці.
Тюрма «Діброва» стала відомою на всю Європу у 1911 році. Із цього суворого закладу спромігся утекти студент Мирослав Січинський, засуджений на 20 років за вбивство намісника Галичини А. Потоцького на знак протесту проти австро-шляхетського гніту. Втеча була організована і просто, і дотепно: з допомогою друзів Січинський покинув тюрму, переодягнувшись у мундир наглядача.
На цій вулиці розташовані пологовий будинок (№ 49) на місці колишнього монастиря редемптористів (діяв тут у 1927–1946 роках), центральний міський стадіон «Рух» на 20 тисяч місць (західна трибуна не завершена будовою).
З вулиці Чорновола організований головний вхід до Прикарпатського національного університету, хоча його адресою є паралельна вулиця Шевченка, 57. Нинішній Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника є найдавнішим вищим навчальним закладом. Він створений як учительський у 1940 році. Першим його корпусом стала колишня торговельна гімназія, що існувала за Польщі. У радянський час в істотно розширеному будинку № 44 розмістився привілейований лікувальний заклад для партійного радянського апарату, так звана обласна лікувальна комісія (ОЛК). На хвилі громадського обурення кінця 1980-х років ОЛК була закрита і перетворена в міську дитячу лікарню.
У бурсі Святого Миколая, що була першим в історії міста культурно-суспільним закладом (заснована 1878 року), містилася редакція першого українського журналу «Денниця» (1880–1883) та кілька років жив, будучи гімназистом, майбутній ідеолог січового стрілецтва Дмитро Вітовський.
Наприкінці вулиці за часів шляхетської Польщі було летовище, відкрите в 1937 році. В радянські часи летовище значно розширили і при цьому «повернули обличчям» до вулиці Дадугіна.
Вулиця Чорновола — одна з тих вулиць, якими до міста під час свого невдалого рейду вривались радянські танкісти в ніч з 30 на 31 березня 1944 року. На її початку, на під’їзді до поштамту підбили танк Т-34 і загинув екіпаж Д. Сірика, який посмертно став Героєм Радянського Союзу.
З книги: 200 вулиць Івано-Франківська. М.Головатий. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. — 464 стор.