Площа Міцке­вича сфор­му­вала­ся у 1870-х роках і відтоді ні разу не міняла своєї назви. Площа ба­гато чим цінна для на­шого міста. Це вод­но­час і чу­довий охай­ний скер, і одне з най­улюб­леніших місць відпо­чин­ку, а дов­ко­ла площі зна­ходить­ся не одна цікава пам’ятка.

Усі ту­рис­тичні екс­курсії містом неодмінно зат­ри­му­ють­ся біля пам’ят­ни­ка ве­лико­му поету Адаму Міцке­вичу. Зат­ри­маємось і ми. Отож, у 1898 році ша­нуваль­ни­ки поль­ської літе­рату­ри свят­ку­вали 100-річчя від дня на­род­ження поета (1798–1855). Було прий­ня­то рішення прик­ра­сити пам’ят­ни­ком Міцке­вича площу його імені, хоча поет у Станісла­вові навіть ні разу не був. У кон­курсі про­ектів пам’ят­ни­ка переміг краківсь­кий скуль­птор Т. Блот­ниць­кий. На спо­руд­ження пам’ят­ни­ка було зібрано по­жерт­ви у розмірі 3000 ринсь­ких. На площі пос­та­ла фігура з італій­сько­го мар­му­ру; поет зоб­ра­жений з кни­гою в руках у мо­мент натх­нен­ня. Після відкрит­тя пам’ят­ни­ка площа стала місцем ба­гато­люд­них мітингів. Під час українсько-поль­ської війни 1918–1919 років пам’ятник заз­нав пош­коджень, і 1930 року його відно­вили в бронзі, крім того, трохи пе­ресу­нули. Таким ба­чимо його й нині.

Важ­ли­ва спо­руда видніється якраз «за спи­ною» пам’ят­ни­ка. Зараз це об­ласна му­зич­на філар­монія, але будівля пер­винно за­думу­вала­ся і була зве­дена як театр му­зич­но­го то­варист­ва ім. С. Мо­нюш­ка. Його збу­дува­ли у 1891 році на тодішній вул. Біль­овсь­ко­го (тепер — вул. Л. Кур­ба­са). Кон­курс архітек­турних про­ектів те­ат­ру виг­рав… інже­нер міської залізниці Юзеф Лапіцький. За це він от­ри­мав від гро­мадсь­кості міста зо­лото­го перс­те­ня.