Площа Міцкевича сформувалася у 1870-х роках і відтоді ні разу не міняла своєї назви. Площа багато чим цінна для нашого міста. Це водночас і чудовий охайний скер, і одне з найулюбленіших місць відпочинку, а довкола площі знаходиться не одна цікава пам’ятка.
Усі туристичні екскурсії містом неодмінно затримуються біля пам’ятника великому поету Адаму Міцкевичу. Затримаємось і ми. Отож, у 1898 році шанувальники польської літератури святкували 100-річчя від дня народження поета (1798–1855). Було прийнято рішення прикрасити пам’ятником Міцкевича площу його імені, хоча поет у Станіславові навіть ні разу не був. У конкурсі проектів пам’ятника переміг краківський скульптор Т. Блотницький. На спорудження пам’ятника було зібрано пожертви у розмірі 3000 ринських. На площі постала фігура з італійського мармуру; поет зображений з книгою в руках у момент натхнення. Після відкриття пам’ятника площа стала місцем багатолюдних мітингів. Під час українсько-польської війни 1918–1919 років пам’ятник зазнав пошкоджень, і 1930 року його відновили в бронзі, крім того, трохи пересунули. Таким бачимо його й нині.
Важлива споруда видніється якраз «за спиною» пам’ятника. Зараз це обласна музична філармонія, але будівля первинно задумувалася і була зведена як театр музичного товариства ім. С. Монюшка. Його збудували у 1891 році на тодішній вул. Більовського (тепер — вул. Л. Курбаса). Конкурс архітектурних проектів театру виграв… інженер міської залізниці Юзеф Лапіцький. За це він отримав від громадськості міста золотого перстеня.
У 1939 році тут розмістився музично-драматичний театр ім.І.Франка, який у 1980 одержав нове приміщення на вул. Незалежності. До речі, первинно будівля філармонії виглядала зовсім інакше, ніж зараз. Це можна побачити на старих листівках Станіславова.
Колись у місті існували два культурно-спортивні товариства з назвою «Сокіл». Одне з них було польським, а його споруда зараз розташована на площі Міцкевича і служить приміщенням обласної бібліотеки для дітей. Польський «Сокіл» збудували у 1895 році. У 1927 році споруда постраждала від пожежі. Розказують навіть, що поляки навмисне підпалили свій «Сокіл», щоб отримати страхівку і на неї розбудувати споруду. Невідомо, чи це правда, проте у 1929 році «Сокіл» був відбудований і розширений; додатково спорудили приміщення для кінотеатру «Тон», який тоді став першим звуковим у місті. Тепер тут працює кінотеатр «Люм’єр».