Ву­лиця Бог­да­на Леп­ко­го порівняно мо­лода. Вона прок­ла­дена за ух­ва­лою маґістра­ту в 1892 році, щоб з’єднати вок­зал і ву­лицю Сапіжинсь­ку (тепер Не­залеж­ності), що тоді жваво роз­бу­дову­валась. У бюд­жеті міста на 1893 рік на її прок­ла­дан­ня було пе­ред­ба­чено 5523 ринсь­ких.

Перша назва вулиці — імені Я. Кілінсь­ко­го. Цей чоловік, швець за про­фесією, був спод­вижни­ком Т. Кос­цюшка в поль­сько­му ан­ти­росій­сько­му повс­танні 1794 року. В часи Західно-Української На­род­ної Рес­публіки (ЗУНР) наз­ва­на ім’ям геть­ма­на До­рошен­ка. Ра­дянські гос­по­дарі міста в 1940 році наз­ва­ли ву­лицю ім’ям комуністич­но­го вождя В. Леніна. Німці під час оку­пації дали вулиці ім’я свого іде­оло­га — А. Ро­зен­берга.

Після здо­бут­тя не­залеж­ності, в лю­тому 1991 року ву­лиця одер­жа­ла ім’я Бог­да­на Леп­ко­го (1872–1942) — українсь­ко­го пись­мен­ни­ка і літе­рату­роз­навця. Він на­родив­ся на Тер­нопільщині, закінчив Бе­режансь­ку гімназію. Нав­чався у Віденсь­ко­му та Львівсь­ко­му універ­си­тетах. Надалі був вик­ла­дачем у рідній гімназії, 1899 року переїхав до Кра­кова. Під час Першої світової війни вів куль­тур­но-освітню ро­боту серед по­лоне­них. Від 1925-го пра­цював про­фесо­ром універ­си­тету в Кра­кові. Там помер і по­хова­ний. Ба­гато разів бував у на­шому місті, де жив його брат Ми­кола Леп­кий, учи­тель гімназії.

Після ут­во­рен­ня ву­лиця була за­будо­вана майже блис­ка­вич­но. До 1910 року вже сфор­му­вав­ся її виг­ляд. За­будо­вана особ­ня­ками і дво­повер­хо­вими бу­дин­ка­ми, що несли на собі відби­ток сецесії — панівного на той час стилю. В поль­ський і ра­дянсь­кий періоди там спо­руд­же­но не більше ніж три-чо­тири бу­дин­ки.