Вулиця Шпитальна — недовга вулиця, що тягнеться від вулиці Шеремети в центрі міста до Грушевського.
Найдавніший об’єкт на ній — військовий шпиталь. Звідси й назва вулиці. Шпиталь — це колишній палац, родинне гніздо Андрія Потоцького, який вважається засновником міста. Палац збудований 1682 року, і від того часу існує описувана вулиця, що проходить повз фронтову частину палацового комплексу. Причому ця початкова частина вулиці містилася всередині фортечних мурів, а дальша виникла після знесення тих мурів у 1809–1812 роках.
Шпитальною вулиця почала називатися в середині ХІХ століття. В міжвоєнний час мала ім’я С. Красовського, лікаря-хірурга, керівника загального шпиталю на зламі ХІХ-ХХ століть, який мешкав на цій вулиці.
В радянські часи йменувалася вулицею Лещинця, секретаря обкому комсомолу, імпортованого з Чернігівщини і знищеного бойовиками ОУН у 1948 році. Придворний архітектор Потоцьких Ф. Корассіні збудував палац в італійській манері «палаццо ін фортеццо» (палац у фортеці) — фронтом і парком звернений до центру міста та з боків і позаду охоплений фортифікацією у два бастіони. Власне палац — триповерховий будинок у глибині скверу зліва. Це все, що лишилося після пожеж і руйнувань від колись пишного палацу, розбудованого в середині ХVІІІ століття. Заслуговують на увагу два двоповерхові павільйони — лівий і правий — що виходять на фасадну лінію, будовані в стилі бароко наприкінці ХVІІІ століття. Головна в’їзна брама палацу, гарний зразок ковальського мистецтва, прикрашена скульптурними зображеннями лицарського обладунку. У палаці жив і помер Андрій Потоцький, бували польський король Ян Собеський, трансильванський князь Ф. Ракочі, австрійський цісар Йосиф ІІ. Не менше 25-ти років (від 1732-го року) тут прожила і в Станиславові похована дружина гетьмана П. Орлика, сподвижника і наступника гетьмана Мазепи. Чому? Тому що тогочасний власник міста Ю. Потоцький був союзником шведів і Мазепи.
Останній власник замку Прот Потоцький, ув’язнувши в боргах, змушений був продати його в 1801 році австрійській державі. А держава створила військовий шпиталь. Тут він був до 2004-го року, відзначивши своє 200-річчя. У зв’язку зі скороченням української армії шпиталь розформували.
Зараз у впливових колах області обговорюється питання про створення тут музейно-туристичного комплексу. У сквері на початку вулиці 2002 року встановлене погруддя видатному вченому-пасічникові П. Прокоповичу (скульптор В. Довбенюк). Унікальність його полягає в тому, що воно поставлене коштом уродженця Єзуполя В. Войцюка, колишнього вчителя, який, вийшовши на пенсію, переїхав до Нью-Йорка, де працює двірником і більшу частину заробленого спрямовує на батьківщину для встановлення пам’ятників великим українцям.
Там, де вулиця Шпитальна вливається у вулицю Грушевського, на неї торцем виходить монументальна споруда будинку обласних організацій.
З книги: 200 вулиць Івано-Франківська. М.Головатий. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. — 464 стор.