При­вок­заль­на площа по­чала фор­му­вати­ся після по­будо­ви в 1866 році залізниці Львів-Ста­нис­лавів-Чернівці. Це була око­лиця За­болотівсь­ко­го пе­редмістя, відда­лена від цент­ру міста на 1,5 кіло­мет­ра.

При­род­но, що найбільшою спо­рудою тут є залізнич­ний вок­зал. Пер­ший варіант його спо­руд­же­ний од­но­час­но із залізни­цею. Капіталь­но пе­ребу­дова­ний він про­тягом 1906–08 років під керівницт­вом архітек­то­ра Е. Баудіша. Вок­зал був збу­дова­ний «на виріст». І зараз, майже через 100 років, він цілком за­до­воль­няє пот­ре­би міста. І це при тому, що пер­ший по­верх його пра­вого крила ще до­недав­на зай­ма­ла міжміська ав­то­бус­на станція.

Цікаво, що, маючи фасад зав­довж­ки 200 метрів, наш вок­зал дов­ший, ніж вок­зал у Києві, Львові і, оче­вид­но, най­дов­ший в Україні. Під його склепіння сту­пали такі різні осо­бис­тості, як Франц Йосиф І, І. Фран­ко, М. Ли­сен­ко, М. Ко­цю­бинсь­кий, М. Гру­шевсь­кий, О. Ке­ренсь­кий, Ю. Пілсудсь­кий, Н. Махно.

Ліворуч від вок­за­лу ми ба­чимо дво­повер­хо­вий бу­динок, вирішений в єди­ному стилі з вок­за­лом. Це центр об­робки і пе­реве­зен­ня пошти, збу­дова­ний од­но­час­но з ре­конс­трукцією вок­за­лу в 1906 році.