Вулиця Низова — пряма коротка вулиця в центральній частині міста, що, йдучи трохи під ухил, сполучає майдан Шептицького з Новгородською вулицею. Починається вона в межах колишнього Середмістя, а закінчується в Галицькому передмісті. Приблизно там, де нині лазня і сквер, колись проходив фортечний мур.
Вулиця заснована, як пише автор першої монографії про наше місто С. Баронч, у 1838 році. Тоді вона одержала ім'я австрійського ерцгерцоґа, спадкоємця престолу Фердинанда. Поляки, здобувши владу в Галичині, 1920 року назвали вулицю ім'ям польського полковника Б. Мосціцького, уланська частина якого в липні 1917 року боронила Станиславів від безчинств-деморалізованих російських солдатів.
За німців вулиця мала ім'я українського історика і громадсько-політичного діяча В. Липинського. З поверненням радянської влади вона одержує спочатку назву Низової, а наприкінці 1950-х — ім'я Камо (псевдонім С. Тер Петросяна), більшовицького бойовика і терориста вірменського походження.
Після перемоги Руху на виборах в березні 1991 року вулиці було повернено назву Низової, за характером рельєфу.
На вулиці розташовано лише сім будинків. Ще три наріжних виходять на неї торцями, належачи до інших вулиць. Усі вони є пам'ятками архітектури ХІХ — початку ХХ століть.
Будинок № 5 — лазня, єдина, яка діє нині в місті і яка є найдавнішою лазнею, бо введена в дію 1845 року. Цей скромний заклад побутового обслуговування з класичним чотириколонним портиком увійшов в історію національного руху. В залі очікування цієї лазні І. Франко та М. Павлик у червні 1892 року, на Зелені свята, провели віче місцевих радикалів, бо використовувати інші приміщення місцева влада заборонила. Обставини, за яких проводилося це віче, М. Павлик у гумористичному ключі описує в журналі «Народ» № 11–12 за 1892 рік. На початку ХХ століття ця лазня називалась у місті «Турецькою», на відміну від «Римської», яка була по вулиці Грушевського, де нині облспоживспілка.
У 1890-х лазня недовго належала одному з примітних діячів української громади, членові-засновникові філії «Просвіти» і «Руської бесіди» Іванові Яхну (1840–1906). Він — викладач місцевої вчительської семінарії, доктор філософії, один із творців української природничої термінології. Його будинок (№ 4) стоїть на протилежному боці вулиці — одноповерховий, на високому цоколі, будований 1893 року. В дорадянські часи це була ціла садиба, до якої належали також будинки № 14 і № 16 по сусідній вулиці Новгородській. Немає сумніву, що гостем у садибі І. Яхна бував І. Франко.
Цікавим є також двоповерховий будинок № 2 на розі з майданом Шептицького, а отже і з двома фасадами — так звана кам'яниця Свенціцького, будована в 1840-х роках. Стоїть вона через дорогу від колишньої гімназії, і коли там бракувало класів, їх розміщали у Свенціцького. Українська гімназія, яка спочатку не мала свого приміщення, у 1905–06 навчальних роках також розміщала тут частину класів. Нині тут фонди художнього і краєзнавчого музеїв.
З книги: 200 вулиць Івано-Франківська. М.Головатий. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. — 464 стор.