Дій­шов­ши до кінця вулиці Грюн­валь­дсь­кої, пот­рапляємо на пе­рех­рестя з ву­лиця­ми Василіянок і Гар­куші, а за ним по­чинаємо йти ву­лицею Гру­шевсь­ко­го. Ву­лиця спо­чат­ку тяг­неть­ся прямо, потім за­вер­тає дугою і стикується з по­чат­ком вулиці Га­лиць­кої. За Польщі ву­лиця Гру­шевсь­ко­го но­сила назву треть­ого трав­ня (Ulica trzeciego maja) — так у 1892 році її наз­ва­ли в пам’ять річниці поль­ської конс­ти­туції, що була ух­ва­лена 3 трав­ня 1791 року. Ще раніше це була час­ти­на вулиці За­болотівської, що по­чина­лася від вулиці Ро­мановсь­ко­го (тепер Гар­куші).

Нині ву­лиця Гру­шевсь­ко­го — важ­ли­вий осе­редок адміністра­тив­них спо­руд. У першу чергу, тут роз­та­шова­на будівля місь­кви­кон­ко­му, об­ласної та міської рад (бу­динок № 21). Це Білий дім, як його звуть меш­канці. Його зве­дено на місці трьох жит­ло­вих бу­динків (XIX — по­чат­ку XX століть), розкішного саду, ре­зиденції вірменсь­ко­го свя­щени­ка. Жителі міста були проти зве­ден­ня до­рого­го адміністра­тив­но­го бу­дин­ку (який на той час кош­ту­вав 20 млн кар­бо­ванців), і вва­жали за краще спо­руди­ти 10 нових шкіл. Тим не менше, тут пос­та­ла мо­гут­ня спо­руда, в лівому крилі якої розмістив­ся обком комуністич­ної партії, а в пра­вому — обл­ви­кон­ком. Із серп­ня 1991 року Білий дім слу­жить не­залежній Україні.